Роковини за Василем Кіндрацьким

🥀
Василь Кіндрацький - "Кіндрат" - начальник штабу Добровольчого батальйону ОУН

Був смертельно поранений під селом Водяним 28 травня 2015 року.

Лицар Ордена Богдана Хмельницького III ступеня (посмертно), Народний Герой України (посмертно).

Мир душі Вашій, Друже Василю!

Одна з останніх прижиттєвих знимок Кіндрата

Знимку датовано 27 листопада 2014 року

Цю знимку опублікував 13 лютого 2015 р. Petro V. Rybchuk:

"Тільки що розмовляв з Василем Кіндрацьким, моїм однокурсником, начальником штабу Добровольчого батальйону ОУН. Живий, здоровий. Розповідає, що оборона Пісків нагадує окопну війну 1914. Доходить майже до рукопашних боїв. Піски розбомблені вщент, але у хлопців дух бойовий. Потребують високотехнологічних засобів оборони. Вчора вночі засікли за допомогою тепловізора ворожу диверсійну групу. Був сейозний бій. Диверсати підійшли вночі до окопів на відстань кількох сотень метрів. Василь три тижні був відірваний від інформаційного світу. Тільки кілька годин назад дізнався про нові Мінські угоди. Василь буде декілька днів у Києві."

До фатального поранення Кіндрата під час танкового обстрілу позиції "Шахта" під с. Водяним залишалося 104 дні...

ЗА ТЕЧІЄЮ
— Куди нас ці води несуть?
— До суті.
— А де вона, суть?
— На березі вічності, друже,
де наша продовжиться путь.
— Чи скоро той берег?
— Авжеж.
— Цікаво, який він?
— Без меж.
— А суть його можна збагнути?
— Ступивши на нього, збагнеш...
Анатолій Кичинський

Борис Гуменюк

* * *
У нас тут літо Кіндрате
Спекотне літо 2015-го
Літо до якого ти не добіг
не достріляв не докопав не докинув
три кроки три довгі черги
три окопи три гранати.
В підручниках з історії
про це літо напишуть:
Після 2015-ти років протистоянь
війна перейшла у завершальну фазу.
Цікаво – що напишуть про нас?
Чи згадають нас?
Байдуже.
У нас тут літо Кіндрате.
Літо – як постріл з САУ
Літо – як пряме попадання в хату
де ховалася від обстрілу та сім’я.
Зараз там тихо.
Діти не плачуть.
Прикривши морду лапами
підібгавши хвіст
літо покірно лежить біля наших ніг
наче переляканий вибухами собака.
У нас тут літо брате.
Літо що скрипить піском на зубах
димить як підбитий танк
пересувається на бетеерах
та інвалідних візках
застрягає в тілі як осколок
після вибуху міни чи гранати.
Літо що замість полуниць
пахне розплавленими берцями
автоматним мастилом
гноєм незагоєних ран
пороховими газами.
Здається це літо прийшло
щоб залишити на нашій шкірі опіки
від стріляних гільз
а потім піти на протезах
замість відірваних ніг.
Воно люто шкварчить на нас
як начинений шрапнеллю голубець.
Навіть сонце дивиться на нас вовком.
Це сонце розплавило б нас
цей звір-сонце загризло б нас
як були б ми з металу чи з каменю
Але нас голим сонцем не візьмеш
ми - із крові та плоті.
Це літо нас випробовує.
Що нас випробовувати Кіндрате?
Ми на одному подиху пробігли б це літо
бо ніщо так не вбиває солдатів
як розмови про мир.
Ми чекаємо наказу про атаку.
У нас тут сонце Кіндрате.
Сонце як випалений вибухом окоп
Сонце як розплавлена броня
Сонце від якого стікаєш жиром
як копчений лящ
Сонце від якого стає гидко
торкнутися до себе самого.
24 години на добу
сонце висить над головою
як ворожий безпілотник.
Видивляється нас:
Ну тут ми тут -
Що з того?
Сонце по якому хочеться
влупити автоматну чергу
дати залп.
Зриває голову від цього сонця
від цього літа
від цієї війни
від цього всього.
В цій донецькій пустелі води немає
В цій донецькій пустелі нічого немає
окрім війни
окрім нас
дарма що село називається Водяне.
Кожен день небо присилає нам град
десь із-за горизонту
і дрібний металевий дощ
який зволожує землю нашою кров’ю.
Вони сподіваються нас злякати.
Вони так багато знають про нас –
що вони про нас знають?
Нам потрібні чотири речі:
набої
питна вода
щоб трьохсотих вчасно забрала швидка
і щоб в окопі не оправлятися.
Невже ми так багато просимо?
Небо – вище за сонце
але вище за небо - солдат
Скажи як передати тобі автомат?
За останні тисячу років
не побачив неба жоден к...
Нехай так буде надалі.
Присилатиму їх тобі скільки зможу.
Кіндрате…
Твоя донька так виросла за цей час.
Ці діти так швидко ростуть.
Кажу. Хоча ти й сам усе бачиш.
Твій син – викапаний ти.
Мені не стало духу підійти
по голівці погладити.
Прийде час –
я розповім йому про тебе.
Якщо…
Якщо Бог дасть.
Спрага наче в пустелі
Скоро тут буде пустеля Донецьк.
Скоро тут нічого не буде
а ми – будемо!
Вгризаємося зубами в цю війну
Запиваємо гаряче сонце
гарячою водою
дарма що в цій воді майже немає води
в цій воді куди більше нашої сечі крові поту.
Половину склянки виливаємо на пісок
за всіх
за кожного.
Пригадуєш брате
коли почали гинути наші
ми залишали для них ковток на дні чарки?
Їх так багато загинуло за цей час
що ми почали залишати їм третину.
Відколи загинув ти
я залишаю тобі половину склянки.

Світлій пам'яті Василя Кіндрацького, побратима.
27 червня 2015 р.

Життєпис Кіндрата (від секретаріяту ОУН)

Василь Кіндрацький народився 10 березня 1963р. у селі Струпкові на Коломийщині.

У 1980р. закінчив Отинійську середню школу, а в1981р.- Коршівське СПТУ. Працював трактористом.

У1989р. закінчив Львівський державний університет ім. Івана Франка, факультет журналістики. Здобув спеціяльність журналіста.

У1989 – 1993 роках працював кореспондентом газети «Роздольський будівельник» та редактором часопису «Вісник Розділля».

З 1993 по 2005роки займався підприємницькою діяльністю. Працював заступником директора ПП «Довіра» та директором МПП «Копія».

У 2005 – 2010 роках – голова Миколаївської райдержадміністрації.

У 2008р. закінчив Львівський реґіональний інститут Національної академії державного управління при Президентові України, маґістр державного управління.

Усі ці роки активно займався громадською діяльністю.

З 2001 року – член Української Народної Партії. У 2004 – 2005 роках був керівником районного виборчого штабу кандидата у Президенти України Віктора Ющенка. Активний учасник Помаранчевої революції

У 2006р. обраний депутатом Миколаївської районної ради.

З перших днів Революції гідності перебував на Майдані.

На початку листопада 2014 року вступив до добровольчого батальйону ОУН. Із зброєю в руках захищав соборність і незалежність України у Пісках.

З лютого 2015 р. – член Організації Українських Націоналістів.

5 квітня 2015 року предстоятель УПЦ КП Святійший Патріярх Філарет нагородив В. Кіндрацького медаллю «За жертовність і любов до України».

У травні 2015р. поїхав у село Водяне, що біля Донецького аеропорту, де перебував на позиціях першої роти першого батальйону 93-ї бригади Збройних сил України

25 травня 2015р., ризикуючи життям, піднявся на вежу напівзруйнованої шахти і встановив там державний прапор і прапор ОУН.

28 травня пострілом з російського танка Т-72 Василя Кіндрацького було важко поранено, поранення виявилося несумісним із життям...

Василь Кіндрацький похований 30 травня 2015р. у Львові на Личаківському кладовищі, на полі почесних поховань №76.

23 червня 2015 р. присвоєно звання «Народний герой України» (посмертно).

25 серпня 2015р. нагороджений орденом Богдана Хмельницького ІІІ ступеня (посмертно).

Дружина - Галина Кіндрацька, 1964 р. н., дочка – Ангелина Кіндрацька, 2004 р. н., син – Ярослав Кіндрацький, 2007 р. н.