Pardonnez-moi...

Нічний Львів Віктора Жмакa
2012

Ігор Римарук
PARDONNEZ-MOI...

1
Лиши мене у соснах і каплицях.
Едем — це не туди, куди ідем.
Смараґди сяють у твоїх зіницях,
Як зорі по дорозі в Бетлегем.

І ще лиши в мелодіях і птицях —
Горнятка із собою заберем.
Отямилися при нічних вовчицях
Розхристаний сонет, Ромул і Рем.

Їх не вогні зелених блискавиць
Жахали, і не сім горбів столиць,
А темні предковічні заповіти.

Чому вони упали горілиць,
Оспівані капелами синиць,
Криваві, як світанки або квіти?

2

Інфанта — це принцеса. Принц — інфаркт:
Гра в серце — то забава гонорова.
Останню дістає колоду карт,
Розпиляну на криж, на крик, на дрова.

Легка вона й убивча, ніби жарт.
Екзотику морів, екзему Львова
Самотньо вип’є, ніби трунки з кварт,
Які наповнить туга вечорова.

Коли доп’є — слова промовить вперті,
Оскільки очі вже не зможуть в персні
Ховати безконечну самоту.

А в оксамитний вбір червоно-чорний —
Ненаський, перелітний, видзигорний —
Агонію загорне золоту.

(Друга частина диптиха)