Леонід Талалай
* * *
Над дорогою у вирій
Підведеться ранок сірий,
Як високі вуха зайця,
Що несе мені окрайця.
І до отчої хатини
Поведе мене дорога
Відпочити на колінах
Дерев’яного порога.
Проведе понад рікою,
Де у синім плині літо
Із хмаринки золотої
Золоте дитинство ліпить.
Там пісок іще гарячий
І сліди, яких не змити,
І на соняшнику скаче,
Може, я, а, може, вітер.
І давно натомість сина
Тільки курява дороги
Осідає на коліна
Дерев’яного порога.
Поведе мене дорога
Відпочити на колінах
Дерев’яного порога.
Проведе понад рікою,
Де у синім плині літо
Із хмаринки золотої
Золоте дитинство ліпить.
Там пісок іще гарячий
І сліди, яких не змити,
І на соняшнику скаче,
Може, я, а, може, вітер.
І давно натомість сина
Тільки курява дороги
Осідає на коліна
Дерев’яного порога.
Цю красу за два дні до літа зазнимкував Богдан Волошин - пан Марциняк.
