89 років виповнилося Петрові-Йосипові Потічному, визначному історикові й політологові, колишньому упівцеві, правдивому подвижникові, чиїми безприкладними зусиллями побачили світ 92 томи “Літопису УПА”, співзасновникові однойменного видавництва.
Многая літа!
Петро-Йосип Потічний - доктор філософії, професор, декан факультету права й суспільно-економічних наук Українського вільного університету.
Народився в селі Павлокомі, що в Надсянні. Його батька, Петра Потічного, совєтські спецслужби заарештували у вересні 1940 в Бірчі й стратили в червні 1941 разом з іншими політичними в'язнями Перемиської тюрми в урочищі Саліна біля Добромиля. Трагічна доля його односельців аж надто відома: 1—3 березня 1945 поляки вирізали більшість мешканців Павлокоми — загін Армії Крайової поручника Юзефа Бісса-”Вацлава” знищив 366 людей...
1944 року Петро-Йосип закінчив 4 класи Державної гімназії у Львові, а 1945-го чотирнадцятирічним вступив до УПА, був зв'язковим у сотні "Громенка". Воював під оперативними псевдонімами "Малий" та "Воробчик". Далі був пропаґандивний рейд на захід. Воював проти совєтської влади до 1947 року. Восени 1947-го разом із рештками сотні "Громенка" у складі 36-ти вояків прорвався до контрольованої американцями зони в Німеччині. 1949-го закінчив учительську семінарію. 1950 року отримав політичний притулок у США. Брав участь у корейській війні у складі американського ВМФ (Marines Corps). В Японії був у складі спеціяльного загону, який на підводних човнах доставляв засоби для операцій на території Китаю. Під час однієї з таких акцій був поранений.
У рамках програми з підтримки демобілізованих вояків, вступив до університету Темпл у Філадельфії, якій закінчив зі ступенем бакалавра; згодом вступив до Колумбійського університету в Нью-Йорку, де отримав ступені маґістра, а відтак доктора філософії з політичних наук. Із 1964 працює в Мак-Мастерському університеті в Гамільтоні, провінція Онтаріо, Канада; з 1995 – професор-емерит того університету. Працював теж науковим співробітником Міжнародного бюро праці в Женеві (з 1980), Федерального інституту східноевропейських і міжнародних студій у Кельні (у 1990–91), Центру російських і східноевропейських студій Університету Торонто (з 1994 донині).
Проф. д-р Потічний - один із засновників видавництва "Літопис УПА", з 1973 – співредактор, а згодом – відповідальний редактор чотирьох серій "Літопису УПА". Зусиллями проф. Потічного та редакції "Літопису УПА" протягом 1976–2011 в усіх серіях "Літопису УПА" побачило світ 92 томи http://diasporiana.org.ua/?s=%D0%BB%D1%96%D1%82%D0%BE%D0%BF%D0%B8%D1%81+%D1%83%D0%BF%D0%B0. Засновник архівної колекції видавництва "Літопис УПА" - "Колекція П.-Й. Потічного про підпільну і протипідпільну боротьбу в Україні" - при Університеті Торонто, де, крім мікрофільмів документів з українських, німецьких, польських і чехословацьких архівів, зберігається копійний архів Управління Внутрішніх військ МВД Українського округу періоду 1944–54.
Є теж почесним професором Національного університету "Львівська політехніка" та Східнокитайського педагогічного університету Шанхая.
Є автором понад 30 книг і багатьох статей з питань совєтської, української і східноевропейської політики та історії, зокрема:
“Пропагандивний рейд УПА в Західну Європу” http://diasporiana.org.ua/ukrainica/12957-potichniy-p-propagandivniy-reyd-upa-v-zahidnu-yevropu/;
Павлокома 1441-1945. Історія села
http://diasporiana.org.ua/ukrainica/12916-potichniy-p-pavlokoma-1441-1945-istoriya-sela/;
спогадів “Моя дорога” і “Справа Батька” http://diasporiana.org.ua/memuari/12915-potichniy-p-sprava-batka/.
2007 року написав відкритого листа до Дмитра Табачника щодо інсинуацій останнього про Романа Шухевича. Листа оприлюднив Мойсей Фішбейн. Відповіді не було.
Мешкає в місті Анкастері, провінція Онтаріо.
“Це була армія 80-120 тисяч вояків, добре вивінувана автоматичною зброєю, зі своїм фаховим командним складом і мотивацією, якій позаздрити може кожна армія кожної країни. Ми самі недооцінювали цієї своєї збройної одиниці, а тепер, - повторюємо, - на підставі донесень чужих розвідок, чужих поліцій, чужих полонених і учасників УПА, в додатку до свідчень своїх власних і своєї документації, бачимо справді величний і героїчний образ УПА і її титанічну боротьбу, і її гекатомби жертв.”
СЕРЙОЗНЕ ІСТОРИЧНЕ КНИЖКОВЕ ВИДАННЯ
“Свобода”, 28 і 29 березня 1980
Є видання, яким судилася б доля стати епохальними в нашому народові і поза ним, але які для нас ніхто не видасть, крім нас самих, хоч багато хто похвалить вже тоді наш труд, коли справа буде завершена.
До таких видань, без сумніву, належатиме серійне двадцятитомове видання „Літопису УПА", Літопису Української Повстанської Армії, яке охопить документи і матеріяли до історії УПА з дотриманням джерельної точности, матеріяли і самої УПА і її противників. Будуть перевидані підпільні публікації, передусім ще недруковані за кордоном, чи друковані по дрібних періодичних виданнях, що вже майже розгубилися: видані будуть мемуари і інші матеріяли про УПА, досі не опубліковані, або видані в періодичних і дрібних виданнях, і загально праці про УПА та цей період нашої історії; рецензії на книжки про діяльність УПА в той історичний час; бібліографія видань, що стосуються історії боротьби УПА.
Так плянувалось на початку сімдесятих років гуртом ентузіястів і учасників та прихильників Української Повстанськоі Армії, окремих одиниць і тих, що згуртовані в Об'єднання кол. Вояків УПА в ЗСА і Канаді й у Товаристві кол. Вояків УПА ім. ген. хор. Тараса Чупринки в ЗСА і Канаді. З цих людей незабаром зформувався Видавничий Комітет „Літопису УПА" і Редакційна Колеґія з відповідальним редактором на чолі — Євгеном Штендерою та співредактором Петром Потічним.
І так гурт талановитих і працьовитих людей, дуже-дуже добре підкутих до цього тяжкого завдання взявся до праці! Перші плоди їхньої діяльности - був перший том „Літопису УПА” в 1976 році, а тоді щороку новий - чотири томи досі виданих, а чотири додаткових - вже опрацьовані й готові до друку. Головне те, що на ці вісім томів уже зібрані фонди, а про наступні фонди ще треба потурбуватися.
І ось для цього співредактор цього фундаментального наукового і дуже амбітного видання проф. д-р Петро Потічний, професор політичних наук МекМастерського університету в Гамільтоні, Канада, в товаристві проф. д-ра Т. Гунчака відвідали 3-го березня редакцію „Свободи" і Український Народний Союз, щоб показати вже видану поважну частину колосальної праці, розповісти про ту частину її, що ось-ось появиться, і поділитися плянами про ті ще десять-дванадцять томів, що будуть видані і видані швидко, якщо наше громадянство відгукнеться передплатами, пожертвами на пресовий фонд чи ще краще: меценатством-фундаторством унікальних - не боюсь уживати це слово - і преважливих окремих книжок цього двадцятитомника.
Цей монументальний видавничий труд не тільки заплянований, як бачимо, але вже у поважній частині здійснений.
Досі появилося уже чотири томи „Літопису УПА", — назва, до речі, взята з підпільного військового журнальчика-одноднівки, виданої на циклостилі в жовтні 1947 року з терену воєнної округи УПА-Захід. Ці чотири томи складаються з двох томів про Українську Повстанську Армію на Волині і Поліссі під час німецької окупації; два наступні томи охоплюють матеріял — передрук одинадцяти чисел підпільного військового журналу „Чорний Ліс", що виходив для вояків-упівців у роках 1947-1948 (перша книга) і pp. 1948-1950 (книга друга), видання команди Станиславівського тактичного відтинку УПА. П'ятий том також буде охоплювати дії УПА на Волині й Поліссі, а наступні два - матеріяли з архіву УГВР. Після того два або навіть три — німецькі документи до історії УПА. Це унікальні документи, які вже підготовив до друку історик д-р Тарас Гунчак, професор Ратгерського університету.
Матеріял на ці два-три томи ми могли з великою увагою оглядати у „Свободі" — їх в об'ємистих папках приніс уже приготовленими для публікування проф. д-р Тарас Гунчак - і подивляти тих, хто виконав біля них кропітку працю, спочатку діставши їх з найнеможливіших німецьких архівів, а потім опрацювавши їх для українського й неукраїнського читача, бо ці два-три томи будуть друковані мовою оригіналу - німецькою з поширеними поясненнями мовою українською і англійською.
І тут, як і при інших матеріялах, збережена найбільш скрупулятна точність, бо це дійсно наукове видання, але видані - ці прецінні матеріяли стануть доступні не тільки архіварям-науковцям, а всім тим, що набудуть це серійне видання історії УПА.
Спиняючись якраз на цих німецькомовних матеріялах, д-р Тарас Гунчак розповів про багато-багато просто ревеляційних знахідок, на які він натрапив під час своїх пошуків у прерізних містах Европи, провадячи досліди з історії того буремного часу. Багато речей довідався історик тоді з тих знахідок і перейнявся думкою їх конечно опублікувати. З них також довідаються всі українські „Хоми невірні" про важливість і велетенський розмах дій нашої армії. А чужинці-німці, рапортуючи сухо й діловито, написали про УПА багато вірних оцінок, хоч вона билася з ними, а головне подали дані про саму її щоденну діяльність і те спустошення, яке вона сіяла в німецьких рядах.
Заохочуючи і тих покупців цього монументального двадцятитомника набути і німецькі видання навіть тоді, коли хто не знає німецької мови - редакція „Літопису УПА" пише:
„6-ий і 7-ий (а можливо теж 8-ий) томи „Літопису УПА" міститимуть документи Fremde Heere Ost., Sichersdienst (SD), штабів дієвих армій, корпусів, дивізій та інших установ про УПА й інші українські національні повстанські формаціїї (як от Тарас Бульба). Між документами політичні та мілітарні аналізи, меморандуми, звіти розвідки, звідомлення перебіжчиків та полонених, переклади документів УПА тощо. Багато документів ілюстровані ситуаційними мапами (деякі кольорові), шкіцами та іншими ілюстраціями. Збірку підготовляє до друку історик д-р Тарас Гунчак, професор Рутгерського університету.
Німецькі документи будуть опубліковані мовою оригіналів, тобто по-німецькому, бо тоді вони матимуть найбільшу вартість для дослідників. Хоч не всі передплатники „Літопису УПА" знають німецьку мову, ми гаряче рекомендуємо купити теж ці томи, вже хоч би ради ілюстрованого матеріалу, вступних статтей, довідок та інших інформацій, які в них будуть поміщені теж і українською мовою. Назагал ці томи міститимуть дуже багатий і всесторонній матеріял про УПА, хоч часто тенденційно насвітлений. Тому ці томи варто придбати чи передплатити для бібліотек.
Два томи, які також вже готові до друку і які появляться перед або після томів німецькою мовою, це матеріяли з архівів УГВР, які є закордоном у Закордонному Представництві. Про ці матеріяли говорить д-р Потічний, що вони вивезені у великій більшості закордон ще за німецької окупації. Тут є також архіви Головного командування УПА. Дещо з цих матеріялів принесене пізніше кур'єрами з України чи рейдуючими відділами УПА. І Закордонне Представництво, і Місія УПА зберігають чимало з них, як також ЗЧ ОУН та навіть приватні особи. Всі ці документи, зібрані разом, дадуть досить всебічний образ діяльности УПА, армії, про дисципліну якої сказано в німецьких документах, що „дисципліна є така, якою може похвалитися найкраща армія"!
Проф. д-р Потічний зазначив, що ці книги двадцятитомника охоплюють лише те, що стосується Української Повстанської Армії, а не історії ОУН, хоча дуже часто тяжко розмежувати події, що безпосередньо пов'язані з генезою УПА, а які - зі збройним підпіллям, бо вони часто сплітаються поміж собою. Одначе, досі редакції пощастило триматися стисло проблематики УПА.
Завдяки такому підходові до справи редакції вдалося творити досі в чисто соборницькому і понадпартійному дусі. Це слідне і в складі редакції, і в пріоритетах (як бачимо, Волинь і Полісся охоплені в першу чергу, бо тут розпочалася збройна боротьба з брунатним окупантом у 1942 році), і в тому, що серед груп, які підтримують видавництво матеріяльно, є соборна українська громада без огляду на політичні переконання і передусім обидві організації військові: Об'єднання кол. Вояків УПА в ЗСА і Канаді та Товариство кол. Вояків УПА ім. ген. хор. Тараса Чупринки в ЗСА і Канаді.
У тому самому дусі редакційна колегія бажає продовжувати працю до повного завершення цього монументального історичного видання, подібного якому небагато в українській історіографії.
Здасться, що не досить знову й знову повторювати про велетенське значення і важливість цього „Літопису УПА”. Адже знаємо, що російсько-большевицький окупант на рідних землях тепер бажає все представити як авантюру малої скалі, - кажуть наші відвідувачі, панове Потічний і Гунчак, — а двадцятитомник дає імпозантний образ могутнього руху, спираючи цей висновок не на „побожних бажаннях", а на джерельних документах, матеріялах своїх і чужих, з якими редакція має тепер до діла. Це була армія 80-120 тисяч вояків, добре вивінувана автоматичною зброєю, зі своїм фаховим командним складом і мотивацією, якій позаздрити може кожна армія кожної країни.
Ми самі недооцінювали цієї своєї збройної одиниці, а тепер, - повторюємо, - на підставі донесень чужих розвідок, чужих поліцій, чужих полонених і учасників УПА, в додатку до свідчень своїх власних і своєї документації, бачимо справді величний і героїчний образ УПА і її титанічну боротьбу, і її гекатомби жертв.
Але ось про жертви, за якими ми плачемо з правом, але які були таки неминучі і неуникнимі і які „виповнили період нашої історії власнопідметним змістом та створили політичну базу для дальшої боротьби нашого народу". Бо в кривавій статистиці жертв Другої світової війни за „не за Україну, а за її ката", як сказав би Шевченко, червоного чи брунатного, загинуло один мільйон і 300 тисяч українців з совєтського боку і вісім тисяч — з німецького, а за власні інтереси - лягло біля 20 тисяч осіб.
Все це, очевидно, страшні цифри, і втрати війни не рахуються самою „кривавою альгеброю". В боротьбі УПА, не лише вона сама зазнала втрат, але спричинила ворогові і людські, і політичні втрати. ... Всім тим, що ще сумніваються в світлому минулому УПА, цей „Літопис УПА" прояснить справу.
І ось ще про самі томи „Літопису УПА": друкуються всі документи в мові оригіналу, в якій були написані, але в кожному розділі є докладне резюме мовою українською, якщо матеріял неукраїномовний, і англійською, якщо україномовний. У кожному томі є до 30 сторінок англійських пояснень, вони включають також вступ і закінчення. У кожному томі, як це є звичаєм у академічних виданнях, є показник, список скорочень, список мап та ілюстрацій, з усіма даними для каталогування тощо. Обидва томи, 3-ій і 4-ий, мають внутрішню обкладинку з оригіналу підпільного журналу „Чорний Ліс", інші книжки - мапу Волині і Полісся. Книжки гарного зовнішнього вигляду: полотняна зелена тверда оправа із золотим написом та емблемою УПА, яку виконав мистець Мирон Левицький. Бездоганний друк, як „в старі добрі часи", коли книжки друкувалися дбайливо і не „офсетом", виконаний в торонтонській друкарні „Київ".
У книжках є матеріяли й російською мовою, в наступних будуть і польською. З російських - це все заклики головного командування УПА до різнонаціональних вояків Червоної армії: азербайджанців, вірмен, білорусів, татар, грузинів, узбеків, казахів, туркменів, таджиків, башкірів, народів Уралу, Волги і Сибіру, до народів Азії, і навіть самих росіян. Є заклики до черкесів, кабардинців, осетинів, чеченців, адиге, лезгинів, інгушів.
... Проф. д-р Петро Потічний вірить, що фонди [для видання наступних томів “Літопису УПА”] знайдуться і що знайдуться кольпортери для видань. Книжки розходяться, але треба, щоб розходилися швидше. Він також переговорює, щоб знайти кольпортерів і в інших країнах, зокрема в Німеччині. Подорожував вже з цією метою по світі. Відвідав навіть Китай, хоч"і не в справі Літопису цей раз. Д-р Потічний нещодавно повернувся з Китаю, куди їздив на запрошення Китайської Академії суспільних наук і Інституту світової політики, разом з проф. д-ром Боцюрковим і ред. Б. Левицьким. Вони про були там один місяць.Взагалі д-р Петро Потічний має про що розповісти: чи це про унікальні конференції в МекМастерському університеті, як це мало місце наприкінці 1974 року про „Сучасну Україну" з участю понад 30 учених, багато з них — із світовим ім'ям; чи це про польсько-українську конференцію в 1977 році — „Польща і Україна —минуле і сучасне". Це були особливі конференції, і ТАКІ конференції — не літературні, що так скажу — можливі лише в Канаді.
... Листаючи чотири книги Літопису, набираєшся певности, що він буде завершений дуже успішно, якщо справа спочиває в руках таких людей, а їх же цілий гурт — Видавничий комітет складається з таких членів: С. Баб'як, С. Ґоляш. В. Дашко, А. Дольницький, М. Ковальчин, М. Кошик, Б. Крух, М. Кулик, М. Лебедь, Ю. Лопатинський, В. Макар, М. Мігус, В. Новак, С. Новицький, Р. Петренко, П. Потічний, З. Соколюк, В. Сорочак, Я. Струтинський, М. Федак, Марта Філь. Л. Футала, І. Юрко, Л. Шанковський, Є. Штендера.
Сам Петро Потічний упівець, хоч дивуєшся, як і коли він встиг ним бути, адже він народився в 1930 році. На запитання, усміхається і каже, що мав 14 років, як пішов до УПА і пробув там три роки... Тоді розумієш, чому в синіх очах є відблиски сталі, і теж знаєш, що кожну працю виконає і кожне слово дотримає, якщо пообіцяє. Гарт упівський пізнати можна і на патріотизмі, що йому немає меж.
На відході вже, бо треба оглянути і Українську Будівлю, і друкарню „Свободи", і бібліотеку та архів, як слід порозмовляти і з головними урядовцями УНСоюзу, — проф. Потічний і проф. Гунчак кажуть про те, який позитивний відгук дістають ці видані чотири томи „Літопису УПА". Відгук є і серед військових кіл і серед журналів, що займаються слов'янською проблематикою. Рецензували прихильно і „Славік рев'ю" і „Канедіен славік пейперс" та інші. Цими матеріялами, наприклад, зацікавилися і китайці та корейці. А тепер „Літописом УПА" зацікавиться вся читаюча українська діяспора.
Людмила Волинська
