* * *
Ти вже десь там, Владико-Емерите,
В покоях Найвічнішого з Владик.
Вам є удвох про що поговорити,
Світи зоставивши ні в сих, ні в тих -
А хай собі пасуться, ніби вівці,
Без пастиря, читай - без пастуха.
Там все одно рікою ллється крівця,
Бо паства до Господнього глуха.
А ви такі до подиву подібні -
Один із глини Іншого творив,
Того, що не чекав на третіх півнів,
Світився сиво із-під мудрих брів
До пастви говорив Його устами.
Читав по долях, мов із Книги книг,
Як ми ішли з наплічними хрестами,
Він кожного тримав, котрий не міг...
В світах таке настало тихо-тихо -
Владико, озовися з висоти.
Іще... Таки благослови, Владико,
Бо нам до тебе ще іти й іти...
Богдан Томенчук
