* * *
Речення вулиць порожніх завершив ліхтар
знаком питання.
Куди ми йдемо? Хто нас чекає поміж
оглухлих вогненних крижин?
Прірва очей. Брила ночей, що навік
перекрила світання.
Залишки Бога останні. Чи, може, — наші з
тобою, де тіні бредуть навздогін.
Звідки ми в рідному краї — свідки явора,
зрубаного на дрова?
Кишло примарних рибин:
бетонована кров з них тече.
З попелу бризки потятих листів затисли
блискавку слова,
Здатного осліпити, щоб зняти полуду.
Тому вони не прочитані ще.
