Битва під Бродами. Епілог

"Хай не 7,000, а „тільки” 1,500 молодих українських людей згинули під Бродами - то й так це була велетенська жертва крови. І вони впали за ідею. Не за ідею Третього Райху, як це стараються пришити їм і нам усім тупі і злобні ворожі нам кола, а за ідею української ні від кого незалежної держави. І тому вони стоять на одній площині із жертвами з-під Крут і Базару, з Чотирокутника смерти і з гори Лисоні та всіх тих побойовищ, які зросились кров'ю українських молодих людей, що боролися за ідею української вільної держави."

22 липня 1944-го. Трагічний епілог Битви під Бродами.

Любомир Рихтицький, її учасник

БРОДИ

Мовчать поля під хмарним небом,
Навколо тиша - тишина,
Старі траншеї, ржава сталь -
Розбитий танк... А в сіру даль
Кладеться зелень без життя,
Знедолена, мертва.
Гармата з вирваним замком,
Забита в землю звиж коліс,
Зламаний дуб, куски ґранат,
Від диму чорні рештки хат,
Туманом вкритий, темний ліс.
І тут же таки серед трав
Горбок малий, ледве помітний
Шолом прострелений наскрізь -
Це знак -
Що тут упав нелітний,
На двадцятій весні життя
Юнак.
Це поле битви. Брідське поле,
Закляте в мертвій тишині
Сумне, мовчить.
А були дні,
Коли залізна пісня зброї,
Вогнений рев гарматних дул,
Блиски розриваних набоїв,
Машин бойових дикий згул
Створили пекло на землі.
У ранішній, росистій млі,
Прийшли полки, здорові, свіжі,
З собою юність принесли.
До бою в землю залягли,
Принишкли чуйно...
Кріс в руках -
І думка, як тривожний птах:
Чи стримаєш? Чи переможеш?
О Боже...
Стримали. Перемогли. І юним квітом полягли
На брідськім полі, полі бою -
Ось тут де я, тепер, самітний стою
Й дивлюсь. Із б'ючим серцем та без сліз -
На могилки, на поле, ліс...
Мовчать лани, вітри ущухли -
Навколо тиша - тишина.
Дивлюсь - і я вже знов з Тобою,
Мій брате з Брідського кітла.
Ніхто не зна і я не знаю,
Де Ти заляг в останній раз -
Я думав: хоч запам'ятаю,
Та зрив стрільна розкинув нас:
І коли дим полинув далі -
Тебе не стало. Лиш в руці
Тепло з Твоєї ще долоні
Й задимлена діра в землі...
. . . . . . . . . . . . . . . .
Побратими, спокійно спіть,
Про долю-волю тихо сніть
Вас не забули.
Софії перший вільний дзвін
Приречений Вам у поклін,
Полум'я вічне Вам у славі
В окупленій Вашим життям
Державі. 

Іван Кедрин
СКІЛЬКИ ЧЛЕНІВ ДИВІЗІЇ ЗГИНУЛО ПІД БРОДАМИ?
“Свобода”, 3 лютого 1987

Понад 36 років тому, докладно 4-го серпня 1951 року, появилась у „Свободі" стаття автора цих рядків п.з. „7,000 поляглих за ідею". Цю статтю передрукував видатний діяч Братства коншніх вояків І УД УНА, письменник Олег Лисяк у зредагованому ним збірнику „Броди" (Мюнхен 1951, стор. 352) http://diasporiana.org.ua/memuari/4594-brodi-zbirnik-statey-i-narisiv/.

Згадано про цю статтю „7,000 поляглих..." у нарисі „Українська Дивізія — як військо і проблема" у виданій в минулому році книжці автора цих рядків „У межах зацікавлення" http://diasporiana.org.ua/ideologiya/2682-kedrin-i-u-mezhah-zatsikavlennya/. Нав'язуючи до цієї згадки колишній старшина 1 Дивізії й учасник бою під Бродами, історик українських новітніх збройних формацій, Юрій Тис-Крохмалюк, надіслав своєму приятелеві ще з львівських передвоєнних часів, авторові цих рядків, обширного листа, в якому стверджує авторитетно, що ця версія (про 7,000 поляглих під Бродами — І.К.) повторяється десятками років, хоч вона неправдива". Ю. Тис-Крохмалюк орудує цифрами і фактами на доказ свого твердження — він узагалі у всіх своїх писаннях ворог непідтриманої доказами фрази.

Найповажнішим джерелом до історії Першої УД УHА є, відомо, видана спершу німецькою мовою, згодом також українською, книжка Вольфа Дітріха Гайке „Українська Дивізія Галичина", — „Історія формування і бойових дій у 1943-45 роках" http://diasporiana.org.ua/istoriya/1278-gayke-v-d-ukrayinska-diviziya-galichina-istoriya-formuvannya-ta-boyovih-diy-1943-1945-rr/, з передмовою Володимира Кубійовича (Записки НТШ том І88, Торонто 1970, стор. 278). Видано коштом Братства кол. вояків І УД УНА, переклад з німецької мови склав Роман Колісник). Отож названий німецький старшина, начальник штабу Галицької Дивізії у ранзі майора, стверджує, що перед висланням Дивізії Галичина під Броди Дивізія нараховувала 11,606 людей. Крохмалюќ пояснює, що український бойовий стан Дивізії не був тотожний з цією цифрою 11,606, бо треба відняти кругло 10 відсотків німців, отже, самих українців було 10,440, з-посеред яких треба ще відняти вояків на різних вишколах, на відпустках, хворих і т.д., так що „під Броди виїхало 9,396 людей і це є бойовий стан Дивізії перед битвою під Бродами" (цитата із листа Юрія Тиса-Крохмалюка).

Хоча офіційною назвою Дивізіî була „панцерна", але насправді вона панцерної зброї не мала, не мала власного летунства, різної важкої зброї і пального. Невірною є леґенда, наче б у битві під Бродами всі німецькі формації втекли. “Частини вермахту перейшли пекло оточень червоною армією під час їх відвороту від сходу і вони мали великий досвід у перериванні оточення". Перервалась також Дивізія. І хоча первісно совєтське військове повідомлення говорило про „розбиту і знищену" Дивізію, згодом большевики самі спростували це.

Під час п'ятиденної битви під Бродами на бойовищі панував повний хаос. Дивізія прорвалася, але ті, що врятувалися проривом, не були одностайною формацією на одному невеликому просторі. Юрій Тис покликається знову на Гайке, що критикує наказ з вищого німецького командування щодо способу, як прорвати ворожий перстень, і як після того зберегти врятованих в одностайній формації. Гайке стверджує, що ті дивізійники, які перервали оточуючий ворожий перстень, бýли розсіяні на просторі 50-ох кілометрів. Тому трудно було спершу відрахувати докладно, скільки дивізійників врятувалося. Тут Юрій Тис-Крохмалюк покликається також на польські джерела, між ними на відомого дослідника украîнсько-польських відносин та історії України Ричарда Торжецького, прихильного українцям, співробітника польської Академії Наук у Варшаві, який твердить, що з-під Бродів вернулося 660 старшин і підстаршин та 4,405 вояків Дивізії, разом 5,075 осіб. „Відіймаючи те число від 11,606 залишається розчислитись з 6,621 осіб. Перейшли до УПА і в підлілля 2,000 (поляки подають 4,000) лишається 3,531. Відняти треба ще ранених нездібних до військової служби та полонених (дуже мало, бо важко ранені кінчали самогубством) 2,031, лишається число вбитих 1,500 людей". Юрій Тис-Крохмалюк признає, що це тільки кругле, приблизне число, але вірогідне.

Юрій Тис-Крохмалюк вибачить, що автор цих рядків використав його приватного листа для оприлюднення газетної статті. Але це не приватна справа, а справа всіх сучасних і майбутніх дослідників історії України, які будуть особливо цікавитися останніми двома новітніми військовими формаціями — Українською (Галицькою) Дивізією та Українською Повстанською Армією. Поданий тому 26 років заголовок “7,000 поляглих за ідею" - у першій своїй частині, щодо самої цифри, був невірний, написаний на основі неперевірених інформацій самих колишніх членів Дивізії, які ще не мали часу ані змоги вглянути в документарні джерела, - але друга частина заголовку „поляглі за ідею" - правдива. Хай не 7,000, а „тільки” 1,500 молодих українських людей згинули під Бродами - то й так це була велетенська жертва крови. І вони впали за ідею. Не за ідею Третього Райху, як це стараються пришити їм і нам усім тупі і злобні ворожі нам кола, а за ідею української ні від кого незалежної держави. І тому вони стоять на одній площині із жертвами з-під Крут і Базару, з Чотирокутника смерти і з гори Лисоні та всіх тих побойовищ, які зросились кров'ю українських молодих людей, що боролися за ідею української вільної держави. 

Малюнок Мирона Левицького, воєнного кореспондента тижневика "До Перемоги" Дивізії "Галичина"