Ніч на площі Юра

Богдан-Ігор Антонич

Ніч на площі Юра

Північ чорна, наче вугіль,
ходить тінь по площі Юра,
вються, гнуться темні смуги
на блискучих, сірих мурах.
Місяць — таємничий перстень
вправлений у ночі гебан.
Будеш в срібнім сяйві мерзти
під холодним дахом неба.
Відріжнити сам не можеш,
що є привид, а що ява,
чи це марево, чи може
дійсність, наче сон, лукава.
Де зі скла й музики вежі,
це вогонь, що вже не гріє,
це останні світа межі,
ще архітектура мрії.
Північ чорна, наче вугіль,
попіл сну на очі сипле,
різьбить сріблом в довгі смуги
небо до землі прилипле.
Ходить тінь на площі Юра,
скрипне в брамі ключ могутній.
І стає, мов ніч похмура,
нерозгадане майбутнє.