середа, 14 серпня 2019 р.

Ну що, 73%, перемогли оліґархат? 😉


Офіційно: офшорні рахунки в Белізі, країні, що входить до Британської Співдружности, свідчать, що Зеленський і його дружина є власниками суми 1 775 935 фунтів стерлінґів (£ один мільйон сімсот сімдесят п'ять тисяч дев'ятсот тридцять п'ять). "Але згадаймо, з чого почалася історія з «оліґархом Порошенком». А почалася вона зі знаменитого панамського офшорного скандалу, коли в Пороха там виявилася власна компанія і, відповідно, рахунки. Проте Беліз практично нічим не відрізняється від Панами, хіба що розташований північніше, на південному кордоні Мексики. Як же ж так: у декларації Зеленського зазначено й офшорну компанію, і рух коштів через неї, ось вони, але жодної кампанії у пресі і в суспільстві щодо приналежности чинного президента до оліґархів не ведеться! Загалом, саме цей момент є справді спірним у таврування когось оліґархом. Наявність офшорного плеча якраз і ґрунтується на тому, що жодних законів офшорка не порушує, але в такому разі й Пороха таврувати було нізащо, коли зараз немає жодного ґвалту."

ПРО БОРОТЬБУ З...
У старому совковому фільмі «Место встречи изменить нельзя» є сцена, де інспектор Жеґлов розмовляє з кишеньковим злодієм Кірпічом, бажаючи дізнатися більше про підозрюваного, знайомого Кірпіча: «А вот Фокс, он в законе вор или так, приблатненный?» Ця фраза досить цікава у тім плані, що Жеґлов і його люди розгорнули боротьбу з тим, кого ніколи не бачили, але знають напевно, що ця людина є, і, якщо правильно поставити роботу, то можна встановити, хто вона, і знайти її.
Якби це було не так і Жеґлов навіть не намагався би з'ясувати, хто конкретно вчиняє злочини, а боровся би зі злочинністю загалом і в цілому, то жодного позитивного результату просто не можна було б досягти. Це означає, що якщо ти починаєш з чимось або кимось боротися, то ти щонайменше маєш точно знати про свого візаві все, і поки ти того не дізнаєшся, твоя боротьба буде марною.
У зв'язку з цим, досить цікаво виглядають різні релігійні конструкції. Практично всі вони спрямовані на боротьбу зі злом, яке в різних випадках має різні імена: Сатана, чорт, шайтан і ще маса назв, які застосовуються в різних місцях і в різний час. Ось із ним, із цим злом, і борються. Але ніхто не бачив Сатани або чогось подібного, усі описують це зло по-різному і єдиного портрета не існує, якщо не прийняти його від тих, хто нібито знає, що це таке. З іншого боку, ця «боротьба» тільки в християн триває вже понад два тисячоліття, і проґресу в цім питанні не спостерігається.
Так завжди буває, коли боротьба розгортається за досягнення абстрактної мети або проти абстрактних ворогів. Якщо їх не вдається конкретизувати, то виходить маратонський біг на місці, який не має кінця.
Спритні релігійні діячі давно зметикували, що рано чи пізно їхнє шахрайство викриють і їх впіймають на тому, що вони ведуть боротьбу з порожнім місцем, адже людині потрібні візуальні образи, щоб не втрачати віри в якусь ідею. Звідси з'явилася теорія про те, що зло — багатолике й може вселятися у що завгодно і в кого завгодно. Ця теорія виявилася дуже зручною, адже саме священики взялися визначати, в кого чи у що вселилося зло. А далі - боротьба приймала конкретні форми, зі спалюванням, утопленням і, звісно ж, тортурами.
Але ця схема експлуатується не тільки в релігійних цілях. Та ж сама технологія успішно застосовується до мізків і за рамками теософських досліджень. Як тільки оголошується абстрактна мета або абстрактний ворог, можна відразу стверджувати, що юзається саме ця технологія.
Наприклад, усі чули вислів «боротьба за мир», і чим більше було цієї боротьби, тим більше гинуло людей від війни до війни. Або, скажімо, боротьба проти війни - те ж саме. З війною борються військовими ж засобами. Ще одна абстрактна ідея - боротьба з бідністю.
Будь-яка така боротьба нескінченна за визначенням, хоча кінець у неї таки є - коли хтось просто вирішить, що абстрактна мета не варта сил і засобів для досягнення того, що у принципі є недосяжне.
Але у період виборів реґулярно виникають якісь вузькоспеціяльні теми для ведення «боротьби». Це - окремий випадок більш загальної «боротьби за все хороше, проти всього поганого». І, як завжди, "ми" - хороші й боремося за гарне, а "вони" — погані й борються за все погане.
Публіка легко клює на гасла типу: «поборемо...», де замість точок можна поставити що завгодно, але обов'язково - абстрактне, наприклад: «Бідність, злочинність і так далі», а для примітивнішої публіки можна написати «зробимо їх разом». Хто зробить? Ми хороші. А кого зробимо? Їх, поганих!
Нижче пропонуємо розглянути окремий випадок такої боротьби і як все виглядає насправді.
На минулих президентських і парламентських виборах одним з основних гасел було гасло «боротьба з оліґархією», причому з нею «боролися» практично всі претенденти на місце біля керма влади. Вони боролися навіть не для того, щоб просто перемогти оліґархію, а для того, щоб знищити її до останнього мілілітра або грама (залежно від форми і фасування). Але як ми відзначили у прикладах вище, будь-яка абстрактна боротьба - каламутна вода, в якій спритні рибалки виловлюють свою рибку.
Якщо взяти середньостатистичного сімдесяти двох відсоткового виборця і спитати, що таке «оліґархія», то в переважній більшості випадків він зробить рух ротом, як риба, викинута на берег, або як співробітниця кварталу Червоних ліхтарів ув Амстердамі.
Але ж якщо ти не знаєш, що таке оліґархія, ти не розумієш шкоди, яку вона несе, і, щонайменше, не розумієш, з чим саме треба боротися, і взагалі не тямиш, чи ця боротьба успішна чи ні. В тебе просто немає критеріїв оцінки цієї боротьби, і це просто тому, що ти - лінива нездара й неук, а коли так, то тобою маніпулюватимуть усі, хто знає, як правильно управляти лохом.
Єдиного визначення оліґархії немає, а є різні варіяції того, що колись сформулював Аристотель, а саме - поняття «влада багатих». Нині цей термін трохи трансформувався і йдеться тепер про владу не просто багатих людей, а пов'язаних між собою корпоративними чи картельними інтересами. А проявом оліґархії є те, що така влада діє не в інтересах держави, владу над якою вона отримала, а в інтересах корпоративів чи картелів.
За Арістотелем, оліґархія - антипод демократії, і, що характерно, ніхто чітко не виписує, наскільки багатими мають бути особи, причетні до оліґархії. Просто мається на увазі, що вони - значно багатші за інших громадян або жителів своєї країни. А от наявність зв'язків між учасниками оліґархії, заснованих на спільних шляхах збагачення, обов'язкова, обов'язковим є і безумовний пріоритет оліґархічних інтересів над державними.
Як показує практика, оліґархічні інтереси можуть суперечити інтересам держави більшою або меншою мірою, а отже оліґархія працює з тією чи іншою потужністю, але в кожнім разі на шкоду державі. І от саме в цім контексті слід подивитися на те, ЩО отримали внаслідок виборів 72% борців з оліґархією.
В данім випадкові не чіпатимемо Каломойського, який неодноразово сам казав, що нинішні вибори і їхні результати - це його робота. Просто подивимося на те, кого ж обрали «борці». Для цього ми відсилаємо їх на сторінку Нацаґенції з боротьби з корупцією https://public.nazk.gov.ua/…/dbfd6951-3d06-4720-bc4a-fd9cf9…, де є декларація нового президента. Всім, хто наважиться додивитися її до кінця, треба запастися часом і терпінням, бо годину часу це займе як мінімум, а якщо хтось спробує знайти взаємозв'язок між окремими позиціями декларації, треба буде зарезервувати часу значно більше.
Аби зацікавити вас, звертаємо вашу увагу на параграф 13 «фінансові зобов'язання». Тут вказано три кредити: 200 000 грн. Отримано від ОТП Банку, 400 000 грн. - від Приватбанку, але найцікавіший кредит був отриманий від компанії Film Heritage inC, зареєстрованої за адресою: Suile 508, Marina Towers, Newtown Barracks, Belize City.
Цікавий цей кредит відразу двома позиціями. Перша з них - сума 1 775 935 фунтів стерлінґів, або у перерахунку на гривні це майже 54 мільйони. Друга позиція - самий кредитор. Судячи з назви, це є компанія, яка інвестує у виробництво медіяпродукції, зокрема кіно.
Загалом, ми маємо уявлення про те, ЯКЕ кіно знімав поточний президент, і робимо для себе відкриття в плані того, що на іншому кінці земної кулі, у центральноамериканськім Белізі знають серіяли, випущені українськими «кінематографістами», настільки, що готові вкладати в це свої гроші.
Але перчинки до цього пункту додає те, що Беліз входить до Британської Співдружности, і номінально, главою держави є Королева Великої Британії. Як водиться, такі далекі території, що значаться за Британією, є міжнародними офшорними зонами, і Беліз - не виняток. Це вносить певну ясність у те, як інвестор міг дізнатися про кінопродукцію, в яку він вкладає свої гроші.
Насправді, інвестором може бути хто завгодно і з будь-якої країни, а у Белізі він може просто тримати свої гроші. Тому, чисто теоретично, власником тієї кампанії, яка позичила цю суму, може бути громадянин України чи будь-якої іншої країни, де влаштовано показ кінопродукції. Тоді стає зрозумілим інтерес Белізу до цієї «медіяпродукції».
Але якщо повернутися до параграфу 9 «Юридичні особи, кінцевим бенефіціяром яких є суб'єкт декларування або члени його сім'ї» з'ясовується, що власником інвестора є він сам [тобто суб'єкт декларування Зеленський] і його дружина. Скажімо так, це вже дуже багато про що говорить.
З урахуванням же досить ємного переліку банківських рахунків, різного ступеня наповнення, рухомого і нерухомого майна, в тім числі і купи квартир, готельних номерів у Грузії і будиночка в Італії, бідним його назвати може гуморист ще більший, ніж він сам. Принаймні, будь-хто може на все це подивитися й вирішити для себе, чи можна цю людину назвати не багатою.
Але у визначенні поняття «оліґархія» якраз і йдеться про багатих людей, які, отримавши владу, втягують в неї своїх людей і використовують її для просування власних інтересів! Стосовно інтересів Каломойского вже все в курсі. Все йде саме так, як заповідав товариш Аристотель. Але і власні інтереси коміка вже теж нібито на місці: заборонена раніше «медіяпродукція» вже повернулася на екрани і йде повним ходом.
Але згадаймо, з чого почалася історія з «оліґархом Порошенком». А почалася вона зі знаменитого панамського офшорного скандалу, коли в Пороха там виявилася власна компанія і, відповідно, рахунки. Проте Беліз практично нічим не відрізняється від Панами, хіба що розташований північніше, на південному кордоні Мексики. Як же ж так: у декларації Зеленського зазначено й офшорну компанію, і рух коштів через неї, ось вони, але жодної кампанії у пресі і в суспільстві щодо приналежности чинного президента до оліґархів не ведеться! Загалом, саме цей момент є справді спірним у таврування когось оліґархом. Наявність офшорного плеча якраз і ґрунтується на тому, що жодних законів офшорка не порушує, але в такому разі й Пороха таврувати було нізащо, коли зараз немає жодного ґвалту.
І останнє. Тепер вже всі знають, що у владу рушив цілий вал колеґ президента по кварталу, лізі та інших бізнес-проєктах. А це як раз і є та сама частина визначення поняття “оліґархія”, коли у владу йдуть люди, пов'язані спільним бізнес-інтересом.
Тож виникає вже риторичне запитання: «Ну що, перемогли оліґархат?»

Джерело:
Переклад мій.

Опубліковано о
Мітки: , ,