Євген Маланюк
Не знаю (і не зустрічав в літературі) українця-”шулера”, грача, натягача. Може, власне, в тім треба шукати генези “ґлупава хахла”, “неповоротливости”, “ліни” і т. д. Бо що ж всі ці національні риси, як не відворотний бік ЕТИЧНОСТИ української, що над її випатренням і затруттям працювали віками люб’язні сусіди, але нічого, окрім “хахлацкой хитрості”, не досягли. Та ще, може, “гайдамацької” реакції високоморального селянина, якому вже занадто допекли. Допекли може не так матеріяльно і морально, як, передовсім, психолог[ічно]: наївною вірою шулера в цілковиту глупоту “хохла”. Тоді “хохол” (чи “русин”) не витримує врешті і, розвернувшись, дає до розуміння, що він зовсім не такий наївний, як здається. Жорстокість “науки” є в простій пропорційності до часу, за який штучки і штуки шулєра героїчно терпілося. Ширма “науки” є на рівні “технічних можливостей”, які, зрозуміло, є досить скромні...
Все це так. Хоч радості від того мало. Бо в цім невмінні “грати” є також певний наслідок історичних павз, загальмованости історичного розвитку. Лише не “молодости”, як декому здається. Яка вже там молодість в безперечній істотній українській національній “мудрості” майже хінського типу: “Все йде, все минає...”. Або: “Пережили татар і половців, переживемо й цих...”.
20.06.37
Все це так. Хоч радості від того мало. Бо в цім невмінні “грати” є також певний наслідок історичних павз, загальмованости історичного розвитку. Лише не “молодости”, як декому здається. Яка вже там молодість в безперечній істотній українській національній “мудрості” майже хінського типу: “Все йде, все минає...”. Або: “Пережили татар і половців, переживемо й цих...”.
20.06.37
“1936-1968. Нотатники”
