Сер Вінстон Черчилль
* 30 листопада 1874 - † 24 січня 1965
Знимка 1941 року
Добрі сини, що люблять і поважають свою матір, стають добрими чоловіками. Так вважала леді Бланш, благословляючи свою дочку Клементину на заміжжя з Вінстоном Черчиллем. І вона не помилилася - цей щасливий шлюб, що став взірцем вірности й відданости, тривав понад півстоліття.
Вінстон Черчилль, нащадок славетного морського пірата XVI століття сера Френсіса Дрейка і полководця герцога Мальборо, народився у сім'ї знаменитого британського політика. Отримавши престижну на той час військову освіту, юнак захопився журналістикою.
Він брав участь в англо-бурській війні і, втікши з полону, повернувся на батьківщину національним героєм. Вінстон написав книгу про героїзм англійських солдатів, яка стала бестселером. До моменту зустрічі зі своєю майбутньою дружиною Черчилль вже мав славу нової зірки у політиці.
Знимка з приводу заручин. 1908 р.
Клементина Гозієр походила з відомого давнього шотландського роду Ейрлі*. Вона грала на фортепіяні, чудово малювала. Вона відзначалася красою, розумом і аристократичним шармом. Завдяки відмінному смакові, довгі роки вона була іконою стилю у Великій Британії. Крім того, Клеммі була дотепною, мала відмінне почуття гумору, добре зналася на політиці. Позаяк її родина не була багата, після закінчення Сорбонни їй довелося підробляти - вона давала уроки французької. У свої 23 роки ця леді була досить обережною й перебірливою, відмовивши трьом джентльменам, що сваталися до неї.
Уперше Вінстон і Клементина зустрілися влітку 1904 року в Лондоні на балу в лорда і леді Крю. Черчилль видався дівчині трохи дивним. Він ввесь час поривався запросити її на танець, але так і не наважився на це. У політиці незрівнянний оратор, Черчилль із жінками був боязким, скупим на слова й дуже сором'язливим. Мабуть, із цієї причини він не користувався популярністю в дівчат і вже мав чотири невдалих сватання. Клеммі вирізнила цього милого й незграбного чоловіка з натовпу й запам'ятала його. Їхній наступній зустрічі судилося відбутися через чотири роки.
Вони сиділи поруч на світському обіді, що його давала леді Сент-Гел, яка доводилася тіткою Клементині. Клеммі була запрошена в останню хвилину, аби замінити когось, хто не зміг прибути. Клеммі не хотілося їхати; не вибравши, як їй здавалося, відповідної нагоді сукні, не знайшовши своїх бальних рукавичок, вона в поганому настрої все ж вирушила до тітки. Що ж до Вінстона, то він був того дня запрошений на інший світський захід, але дядечко вмовив його скласти йому компанію...
На той час Черчилль був уже заступником міністра, навчився поводитися розкуто й мав славу найцікавішого співрозмовника. Цього разу він таки запросив Клеммі на танець.
Через місяць Вінстон запропонував Клементині погостювати в родинному маєтку герцогів Мальборо, у Бленгеймскому палаці, що в графстві Оксфордшир. Клеммі дала згоду.
Кілька днів вони гуляли по мальовничих околицях, милуючись природою й розмовляю про політику, але про найважливіше говорити не наважувалися. Дівчина вже подумувала повернутися назад до Лондона. Врешті вони з Вінстоном пішли до так званого Храму Діани, імітації грецького храму в саду палацу Бленгейм, де був розарій. Як кажуть, у цей момент розігралася гроза, під час якої Вінстон освідчився й подарував майбутній нареченій неймовірної краси персня із величезним червоним рубіном і двома діямантами.
Вищий світ вважав, що їхній союз не протримається й півроку. Багато хто посміхався: "Черчилль не народжений для подружнього життя. Його єдина любов - політика." Але на щастя проґноз не виправдався.
Вони повінчалися в парафіяльній церкві Палати громад у Вестмінстері. Їй було 24, йому - 33. Як казала Клементина, вона не мала жодних ілюзій, що заміжжя за ним буде легким, але додавала, що воно would be tremendously stimulating - буде таким, що надзвичайно стимулює.
Якщо в молодості Вінстон захоплювався грою в поло і фехтуванням, то тепер його девізом стали відомі всьому світові слова: "П'ять-шість сиґар на добу, три-чотири порції віскі й жодного спорту!" Тепер він будував кар'єру, писав книги, наводив лад у країні, заявляючи про себе гучними промовами. Але з'явилися і згубні звички: ночі він проводив у казино, програючи й виграючи величезну купу грошей. Ранок починав з коньяку, день завершував віскі. Про його вподобання до кубинських сиґар складалися леґенди: лорд Черчилль не міг заснути без сиґари, пропалюючи на собі одяг і обсипаючи попелом все навколо себе. А ще він мав славу ґурмана й ніколи не обмежував себе в їжі.
Вони були повною протилежністю одне одного. Але вона була єдиною людиною, яка могла дати раду своєму несамовитому чоловікові. Він мінявся в її присутності.
У військовому містечку в Олдершоті, що в графстві Гемпшир, відомому як "Home of the British Army". 1910 р.
Клементина, як це не дивно, ніколи не робила спроб перевиховати свого чоловіка. Вона була ідеальною дружиною й мудрою жінкою. Вона мала особливий погляд на щастя. Згодом, виступаючи перед оксфордськими студентами, вона сказала: "Ніколи не змушуйте чоловіка згоджуватися з вами. Ви досягнете більшого, не дратуючи його, й через деякий час побачите, що ваш чоловік спокійно дійшов висновку, що ви маєте рацію."
Під час Першої світової війни вона переконала його відправитися з британськими солдатами на Західний фронт, щоб відновити свою політичну репутацію, яка серйозно постраждала після катастрофи на Ґалліполі, внаслідок якої йому довелося піти у відставку з посади канцлера герцогства Ланкастер. На фронті він був командиром 6-го батальйону королівських шотландських стрільців.
Пізніше, 1924 року, він став канцлером казначейства в уряді консерваторів, відтак втратив посаду і знову увійшов до кабінету міністрів лише через 11 років.
У цей період, що його Черчилль називав "роками в пустелі", він писав промови, книги й нариси й цим заробляв на життя для своєї дружини та п'ятьох дітей. Він заліз у величезні борги й майже збанкрутував через свої екстраваґантні витрати.
На військовому кораблі під час ІІ світової війни.
Він застерігав проти вмиротворення нацистської Німеччини й мав рацію, що підтвердилося 1939 року, коли вибухнула Друга світова війна. Через рік, коли Нейвілл Чемберлен пішов у відставку з посади прем'єр-міністра, Черчилль став його наступником.
Будучи лідером всепартійної коаліції, Черчилль привів Англію до перемоги над гітлерівською Німеччиною. Згодом він визнав, що Клементина зробила можливими як його життя, так і будь-яку роботу, що її він виконував.
Черчилль мав виражену антипатію до телебачення. У вільний час він навчався ремеслу муляра — й таки навчився: був кваліфікованим членом Об'єднаного союзу мулярів. У себе вдома в маєтку Чартвелл, що у графстві Кент, він, із кельмою в одній руці та з сиґарою в іншій, виклав прекрасну стіну з червоної цегли навколо городу. Він також збудував для своєї дочки стіни котеджу, басейн і ставок для золотих рибок. В себе в Чартвеллі він вирощував свиней і казав: "Я люблю свиней. Собаки дивляться на нас знизу вгору. Коти дивляться на нас згори вниз. Свині мають нас за рівних".
Клеммі шепоче поздоровлення з нагоди обрання Черчилля прем'єр-міністром. 1951 р.
Одна з найвизначніших політичних кар'єр в історії закінчилася в 1955 році, коли Черчилль, нарешті, покинув посаду прем'єр-міністра після інсульту. Але Клементина була опорою людини, котру лідер лейбористів 1940-их років Клемент Еттлі якось назвав "на 50 відсотків ґенієм і на другі 50 відсотків чортовим дурнем".
Генерал Гейстінґс Ізмей, член Комітету начальників штабів від 1940-го року, стверджував, що без Клементини "історія Вінстона Черчилля і світу була б зовсім іншою історією".
___________________
* Хоча юридично Клементина була дочкою сера Генрі Монтеґю Гозієра та леді Бланш Гозієр (дочки Дейвіда Оґілві, 10-го графа Ейрлі), батьківство сера Генрі є предметом багатьох дискусій, адже леді Бланш була добре відома своєю невірністю. 1891 року сер Генрі застав леді Бланш із коханцем, але їй вдалося уникнути ініційованого її чоловіком шлюборозлучного процесу, посилаючись на його власну перелюбність; втім згодом пара таки розлучилася. Сама леді Бланш стверджувала, що біологічним батьком Клементини був відомий у вищому світі Вільям Джордж "Бей" Мідлтон, капітан кавалерії, котрий служив у 12-му Уланському полку; Мері Сомс, наймолодша з дітей Клементини, саме так і вважала. Проте біограф Клементини стверджує, на підставі відомої стерильности сера Генрі, що батьком усіх дітей леді Бланш фактично був чоловік її сестри, Алджернон Бертрам Фрімен-Мітфорд, 1-й барон Редесдейл (1837-1916), відомий дипломат, який працював у посольствах в Японії, Китаї і Росії. Хто б не був батьком Клементини, у свідоцтві про народження її записано дочкою леді Бланш і сера Генрі.
