Герась Соколенко (праворуч) і Микола Болкун
БАЛЯДА ПАМ'ЯТІ КРУТЯНСЬКИХ ЛИЦАРІВ
Скільки днів пропливло
І ночей,
Скільки сліз
Із блакитних очей.
В небі косим серпом
Молодик.
І встає 18 рік.
Віє січень.
Снігів океан.
Незабаром світання.
Туман…
А з туману,
Що з пітьми тече,
Юний лицар встає
Із мечем.
Грізний клич пробива
Далечінь,
І підноситься
300 мечів.
300 гострих мечів
У руках.
А над ними
Палаючий стяг.
Він горить,
Він розносить пожар.
Та круг нього
Збіговище хмар.
Темносірі обгортують
Край.
«… — Українці,
На бій уставай!..» —
Це синів
батьківщина зове.
Чорна туча
Зі сходу пливе.
Її ім’я страшне –
Більшовик.
І встає 18 рік.
Віє січень.
Снігів океан.
Незабаром світання.
Туман…
А з туману,
Що з пітьми тече,
Юний лицар встає
Із мечем.
Його клич пробива
Далечінь.
І підноситься
300 мечів.
Це виходить загін
Юнаків
Проти хижих
Дикунських полків
І вмирають
В нерівнім бою
За вітчизну
Любиму свою.
За степи
І за шелест дібров
На світанку
Проллялася кров,
Про яку пам’ять житиме
Вік.
І встає 18 рік.
Віє січень.
Снігів океан.
Зарум’янене небо.
Туман.
А з туману,
Що струменем б’є
Юний лицар з могили
Встає.
Його клич
Потрясає віки.
І з могили встають
Юнаки,
Що боролись
В нерівнім бою
За вітчизну
І славу свою.
Вони зір повертають
На схід
І крокують
В незборний похід.
Голубими просторами
Йдуть
У далеку тернистую
Путь,
А за ними встає
Весь нарід
І в повстанні хитається
Світ.
Це катам
Час відплати прийшов
За руїни,
За муки,
За кров!
1941
Автор - Герась Соколенко. Його називали волинським Мартіном Іденом. Доля відміряла йому неповних 25 років...
Народився 3 березня 1920 року в незаможній сім'ї Івана та Олександри (Андріюківни) Шмигельських в селі Михля на Заславщині.
Освіту здобув у Михельській початковій школі, згодом Ізяславській вечірній школі.
Від 1937 працював здимником в «Промлєсхозі» в Михлі.
З кінця 1930-х - у газеті «За соціялістичне село» в Ізяславі.
У 1941 спільно з друзями Харитоном Довгалюком і Миколою Болкуном, теж поетом (на знимці він — ліворуч) долучається до створення і діяльности ОУН М в Заславі, стає дописувачем місцевої газети «Заславський вісник», органу Заславського товариства «Просвіта».
Від зими 1942 працює в газеті «Нова Шепетівщина» у Шепетівці.
Публікує свої твори у часописах і газетах, зокрема: «Пробоєм» (Прага), «Наші дні» (Львів), «Волинь» (Рівне), «Костопільські вісті» (Костопіль), «Українка» (Костопіль), «Український засів» (Харків), «Заславський вісник» (Заслав). У згаданих часописах друкувався і Улас Самчук - вони були добре знайомі.
У книжці спогадів "На коні вороному" Улас Самчук тепло згадує "молодого ентузіяста Герася Соколенка, який, вторуючи за Хвильовим, "Душа горить новою ерою, залізний ритм у ній росте", давав мені надхнення твердити, що "Людина ділиться на слабу і сильну, а тому вона поділиться на переможну і подолану" і тому радилось "нічого не боятися, дивитися на все відверто і свідомо, брати життя таким, яким воно є". З надією, що ”ми переможемо". Цю надію висловлювалось по різному. Наприклад, той самий юнак Соколенко, зо всією притаманною нам ліричною щирістю, плеканою з часів незапам'ятних, надхненно співав:
ВОЛИНІ
Палає день весняний.
Над маривом долин...
Вже новими піснями,
Звучить моя Волинь.
Вже квітка і билинка
Прокинулись від сну,
І Леся Українка
Співає про весну.
Іде вона лугами
В зеленому плащі,
Шумлять над берегами
Берези і кущі.
В лісах, в степах безкраїх,
У селах чарівних,
Бадьорий спів лунає
Повстанців молодих.
Встають вони з туману,
Як молодість моя,
За ними йду рум'яний
Такий тривожний я.
Іду, іду в загравах
По огнених путях, —
Закоханий у трави,
У грози і життя."
І далі: "У нас в Рівному був фронт, вся Україна був фронт. "Іду, іду в загравах, по огнених путях" — співав Герась Соколенко."
У березні 1943 Герась арештований СД Шепетівської округи за причетність до українського підпілля, запроторений до в'язниці у Шепетівці.
Улас Самчук: "Як було сказано, я мав двох друзів, молодих початкуючих поетів десь звідтіля, як Заслав — Герася Соколенка і Миколу Болкуна, які навідували мене, завалювали своїми поезіями, але цього року вони потрапили в негоду. Герася було арештовано, а Микола десь було зник без вісті. (Микола Бовкун потрапив у Гановерський концтабір.) [...] Трохи згодом я дістав також вістку і про ... "Мартина Ідена". Писав за нього його батько: "Напишу Вам про те, що з прохання Герася Соколенка хочу сказати Вам пару слів: перш за все, просить Герась у Вас пробачення, щоб Ви не гнівались за те, що він так довго не писав Вам. По перше, у Герася склалися тяжкі умови. Він уже більше чотирьох місяців, як знаходиться в камері заключення в м. Шепетівці, за що — ще не відомо. Герась просить Вашого слова"... Більш ляпідарно, епічно і вражаюче висловити подібну ситуацію, як це зробив батько Герася, зробити годі. Я кинувся за це діло фуріяльно, атакував Германа безпощадно, не знаю, чи це вплинуло, але Миколу з Гановерського табору і Герася з Шепетівської в'язниці було звільнено і це те головне.
Мені ті хлопці надзвичайно подобались. Вони завжди були голодні на книжку, вони все читали, все бачили, все знали."
По чотирьох місяцях ув'язнення Герась Соколенко призначений на примусові роботи до Німеччини, утікає, переходить на нелегальне становище.
Вдруге заарештований в Заславі і перевезений до Сілезії. «Остарбайтер» на глиняній копальні у Шопеніц. Належить до української громади, згуртованої довкола редакції часопису «Золотий перстень» у Катовіце. Друкується в «остівських» виданнях «Земля» і «Дозвілля».
Під час наступу Червоної армії змобілізований до штрафного підрозділу, в складі якого й загинув. За офіційною версією похований у селі Маркт Борау поблизу міста Бреслау 20 лютого 1945 року.
* * *
На схилі гір колише зіллям
Леґенда створена в віках.
Вишневі зорі над Поділлям
І шепіт трав у вишняках.
Ніде нікого — тихо — тільки
Шумлять на вітрові жита,
А місяць крадеться між вільхи
І там калину пригорта.
За ним ти йдеш у яр глибокий
Шукать загублені ключі,
І подолянка кароока
Для когось сниться уночі.
В хатах завішують фіранки,
І струни змотує ріка.
Лиш ти і — в горах аж до ранку —
Блукає тінь Кармалюка.
* * *
Кучерявий вітер,
Темнорусий я.
Листя золотіти
Стали у гаях.
Відлунав у небі
Журавлиний крик.
Над безкраїм степом
В’яне молодик.
Над лугами дзвонить,
Навіває жах.
Буйногриві коні
В тумані іржать.
Чути, як копита
Ковані гримлять,
І ридає вітер
І тремтить земля.
МАТЕРІ
Прилетить на коні уночі,
Щоб забрати останнього сина.
Забринять ніжнотонно мечі
І зітхне у сльозах Україна.
Ти заплачеш. Ти будеш просить,
Та ніхто не розважить у тузі.
Він піде, твій улюблений син,
У яру його ждатимуть друзі.
Опадатимуть зорі з небес
У провалля бездоннє і синє,
І шпурлятиме міддю берез
Понад кручами вітер осінній.
І коли жар огнистих ракет
Зацвіте над перонами станцій,
Ти узнаєш, що син твій, поет,
Взяв меча і пішов у повстанці.
