Тарас Федюк
Останній довоєнний вірш
***
ми поселилися так високо що мо-
ре мі і соль і дрібка солі – чайка
і я люблю тебе так тихо і звичайно
як вранці ми потомлено спимо
як проявляється над свічкою письмо
а на столі – два яблука і брют
й можливо – але це неточно – книга
і шепіт наш немов дитя індиго –
інакший ніж усі – то там то тут
і постіль із посохлих трав і рут
давай прокинемось давай бо сонце вже
зійшло із глин далеких і акацій
зі сходу з півдня з віршів нарекаці
розвіюючи темне і чуже
і хай нас Бог сьогодні береже
а каву заварити зможу й сам
в турецькій турці купленій в стамбулі
переступивши одяги поснулі
подякувавши тихо небесам
й розкиданим між одягом разам…
