Остап Вишня (Павло Губенко)
* 31 жовтня 1889, хутір Чечва, нині Сумщина — † 28 вересня 1956, Київ
ВИШНЯ: ОБПАЛЕНИЙ І ЗЛАМАНИЙ. ТА ЧИ БУВ ВІН ОУНІВЦЕМ?
Остап Вишня був, мабуть, найуспішнішим письменником «ранньої» УСРР (1920-ті — початок 1930 років). Доводилося чути, нібито за цей період в нього вийшло друком близько 400 (тільки вдумайтеся в це число!) книжок з різними гуморесками. Й охочі до жартів українці розбирали їх, немов гарячі пиріжки. Але згодом весь той колосальний доробок був знищений. Якщо нині якісь сліди від того періоду молодої шаленої творчости й лишилися — то лише сліди… Втім, про це трохи нижче.
Недарма казали обізнані люди: коли добряче пошкрябати будь-якого української совєтського літератора-класика — під верхніми наносними шарами гриму неодмінно проступить «прихований петлюрівець». Двадцятидев’ятирічний Павло Губенко винятком не був. Більше того, за часів Першої Української Республіки (у 1918-1919 роках) він дослужився до відносно високої, як на його вік, посади начальника медсануправління Міністерства залізниць УНР. Але, коли у 1919 році на Київ насувалися «червоні», Павло Губенко і його найкращий друг, такий собі Максим Рильський, спробували втекти. А далі…
Є таке село на Обухівщині — Красне. В період російсько-української війни 1918-1921 років там «гуляв» отаман Зелений. Люди «старшого піонерського віку», мабуть, ще пам’ятають совєтський міні-серіял «Ад’ютант його превосходительства» і показаного там карикатурного отамана Зеленого у виконанні Анатолія Папанова. Нагадаю лише одну фразу: «…мы будем над вами экскременты делать». Пригадали?..
Проте ця потворна карикатура жодним чином не відповідає реальному прототипові, адже справжній отаман Зелений (Данило Терпило, 1886-1919) був зовсім не старим та ще й освіченим — бо мав за плечима не тільки церковно-парафіяльну школу та двокласне земське училище, але й Житомирську школу прапорщиків. Отож, допитуючи двох інтеліґентних молодих людей, які потрапили до рук його хлопців (а це й були Губенко з Рильським), він швидко розібрався, що й до чого. Звісно, Павло не розповів про свою посаду в Міністерстві залізниць УНР — просто назвався київським лікарем… У підсумку ж отаман Зелений виділив друзям віз та конячку, дав свого хлопця в супровід на контрольованій ним території й відпустив з миром. Знаю цю історію від одного з мешканців Красного — то мій добрий друг…
Але згодом Губенко з Рильським все одно потрапили до рук «червоних». На відміну від отамана Зеленого, ввести в оману червоних чекістів не вдалося. Павла Губенка відпровадили до столиці УСРР — Харкова, де запроторили за ґрати аж до 1921 року — доки не скінчилася російсько-українська війна. Або, як сформулював це ревтрибунал, «до повного закінчення громадянської війни». От тоді колишній «петлюрівець» Павло Губенко і перекувався на червоного гумориста Остапа Вишню. І відтак усіляко шпетив у гуморесках своїх вчорашніх товаришів… Інакше б його просто розстріляли! Зокрема, саме йому приписується ядуча крилата фраза: «У вагоні Директорія, під вагоном територія».
Коротше, «червоні» перемогли, війна скінчилася, УНР наказала довго жити, почався довгий-довгий період УСРР (згодом — УРСР). Обидва друзяки — Остап Вишня й Максим Рильський почувалися непогано. Рильський став поетом-неокласиком, жив у Києві. Остап Вишня ж розвинув бурхливу літературну і громадську діяльність у столиці — в Харкові, де феєрично штампував одну за одною книжечки гуморесок. Ще й старшого брата — Василя Чечвянського (Губенка) до себе у Харків витягнув. До речі, обидва працювали в совєтських часописах. Зокрема, Павло Губенко став працівником «Вістей ВУЦВК», а також співпрацював з «Селянською правдою» — саме тут вперше використав псевдонім «Остап Вишня». Згодом перейшов до журналу «Червоний перець», над яким працював починаючи з пілотних випусків. А ще був активістом літературних об’єднань «Плуг» і «Гарт»…
Але потім настали 1930-ті роки, а з ними прийшло справжнє жахіття — Великий Голодомор 1932-1933 років. Хоча Максима Рильського заарештували ще в 1931 році… але за деякий час відпустили. Тоді й з’ясувалося, що Остап Вишня кинув усі справи в Харкові та приїхав до Києва, щоб підтримати родину друга Максима, доки він сидів за ґратами.
А восени 1933 року настала черга Остапа Вишні. Мабуть, справжнім приводом для його арешту стали якісь приватні висловлювання щодо Голодомору та пов’язаних із цим речей. Звісно ж, офіційно гуморист схвалював «лінію Партії» — але в ті роки було достатньо одного необережного слова, щоб на тебе полетів донос в ОҐПУ. Тим паче, Остап Вишня завжди висловлювався їдко і «в кольорах»… Офіційно ж у журналі «Нова генерація» вийшла розгромна стаття письменника Олексія Полторацького «Що таке Остап Вишня». І понеслося…
Коротше кажучи, гумористові пригадали «петлюрівське» минуле, звинуватили в контрреволюційній діяльності та в підготовці замаху… на Павла Постишева — на той час другого секретаря ЦК КП(б)У, члена Політбюро та Оргбюро ЦК КП(б)У. Замах нібито мав відбутися під час святкування чергової річниці Жовтневої революції. Вислухавши цю маячню, гуморист не втримався… і припустився жахливої помилки, мовивши:
— А може, ви ще звинуватите мене у намірі зґвалтувати Клару Цеткін?..
Пожартував, звісно. Але, оскільки майже до смерти у червні 1933 року заслужена бабуся-комуністка доживала останні дні на дачі в Московській області, то слідчий зрадів неймовірно і миттю «пришив» гумористу ще й замах на дівочу чесноту старенької. Лише тоді Остап Вишня второпав, що йому можуть залюбки «пришити» будь-який абсурд, і нарешті стулив пельку. Але було вже пізно: хоча замах на чесноту тов. Цеткін з його холки зняли — проте підготовку до вбивства «палко улюбленого радянським народом» тов. Постишева залишили в силі. Впаяли «десятку» і відпровадили до ҐУЛАҐу…
Павло Губенко на засланні
А гумориста Василя Чечвянського чи то закатрупили на смерть, чи то розстріляли в липні 1937 року. Нині саме ім’я старшого брата знаменитого Остапа Вишні дуже мало хто пригадає. Але ж він таки був!..
Що ж до молодшого брата, то з ҐУЛАҐу Павла Губенка витягнули до Москви восени 1943 року — за кілька місяців до завершення терміну в стані крайньої дистрофії. Твердої впевнености, що він хоча б виживе, не було. Отож чоловіка «перехрестили» на Павла Крохаля і під цим ім’ям направили на «лікування» до Клініки лікувального харчування Інституту харчування Наркомату охорони здоров’я СССР.
Павло Губенко (праворуч), звільнений з ув'язнення в концтаборі на Печорі 7 жовтня 1943 р.
Знов-таки, люди «старшого піонерського віку» можуть пригадати совєтську дитячу кінокомедію «Увага, черепаха!» — там одного з героїв-першокласників, який відмовлявся їсти м’ясо через любов до тварин, помістили в ту саму клініку. Пригадали?.. Ну, тоді пояснюю: цей Інститут харчування за сталінських часів виконував важливу політичну функцію — тут відгодовували до притомного стану «доходяг», яких з певної вагомої причини витягали з ГУЛАГу.
І хоча надії на виживання Павла «Крохаля» були примарними — його відпровадили саме до цього інституту. Єзуїтська причина присвоєння йому «лікарняного псевдоніму» зрозуміла: якщо його не відгодують — то за документами помре товариш «Крохаль», якщо ж відгодують — на волю вийде товариш Губенко, він же — Остап Вишня. Втім, головлікар інституту, професор, заслужений діяч науки РСФСР Мануїл Певзнер свою справу знав відмінно: попри всі побоювання, товариш «Крохаль» одужав, отож 7 грудня 1943 року, відмотавши свою «десятку» день-у-день, на волю вийшов Павло Губенко, він же — знаменитий український гуморист Остап Вишня.
Спочатку йоги нібито все ж відпровадили кудись подалі на заслання, де вчорашній «доходяга» нарешті з’єднався з дружиною Варварою Маслюченко. Але щойно небезпека повторної окупації Києва минула (про те, що німці могли повторно захопити місто після звільнення 6 листопада 1943 року, совєтські історики воліли мовчати, отож і нині про це відомо не всім) і фронт відсунувся далеко на захід, як обоє повернулися до столиці УССР.
І тут нарешті час пояснити, навіщо Остапа Вишню витягнули з ҐУЛАҐу й не дали померти від дистрофії. Найочевидніша причина — показати народу улюбленого письменника-жартівника, чим присоромити всіх, хто пліткував про його нібито загибель у таборах. Але є й причина значно глибша: звільняючи територію УССР від німецької окупації, як НКВД, так і совєтські війська наштовхнулися на загони вояків УПА, які мали (о жах!!!) потужну народну підтримку. З цим явищем треба було боротися на всіх фронтах — у т.ч. на ідеологічному.
Отут і мав згодитися гострий на язик Остап Вишня! Чекісти прекрасно розуміли: коли хтось зрадить один раз — той зраджуватиме й надалі… Остап Вишня колись зрікся УНР і почав шпетити «петлюрівців» на радість большевикам, тож і тепер з ним не мало бути проблем. До того ж, побувавши в ҐУЛАҐу на межі жахливої голодної смерти, а також дізнавшись про сумну долю старшого брата, гуморист мав стати особливо слухняним.
Що ж, ці розрахунки цілком виправдалися. Звісно, про кілька сотен своїх «дотабірних» книжок Остапові Вишні довелося забути назавжди. І звісно, в його теперішньому доробку були гуморески на кшталт «Зенітки», що оспівували героїчну боротьбу совєтського народу з німецькою окупацією. Проте були також твори іншого ґатунку — на кшталт «Самостійної дірки». Й теперішніх українських націоналістів Остап Вишня шпетив аж ніяк не гірше, ніж колись «петлюрівців». Такою була ціна життя у Києві разом з коханою дружиною Варварою, яку іноді називають «українською декабристкою» за те, що їздила слідом за чоловіком до Комі АССР, аби лише бути ближче до нього!..
З дружиною Варварою, уродженою Маслюченко
А вже по війні Остап Вишня переключився на «мисливські» та інші гуморески. На той гумор, який відомий усім як «Вишневі усмішки». Працював у журналі «Перець». І звісно ж, удвох зі старим другом Максимом Рильським вони й далі їздили на полювання чи на риболовлю — бо то були їхні улюблені забавки. Помер наприкінці вересня 1956 року.
Вишня і Рильський на полюванні
Максим Рильський (ліворуч) і Остап Вишня
Звісно, Остапа Вишню можна засуджувати за те, що йдучи на поводу в чекістів, він спрямовував свій талант проти тих, хто боровся за самостійність і незалежність України. З іншого боку, кожен має свій поріг нестерпучости зовнішнього тиску. Очевидно, що Павла Губенка таки обпалили і зламали. Він і справді побував на порозі жахливої голодної смерти. Отож нехай кожен, хто прочитав викладене вище, самостійно визначається зі ставленням до цього гумориста і його творчого доробку.
Тимур Литовченко, письменник
1963 - 2021
"Лінія оборони"
Схоже, Тимурові Литовченкові були невідомі публікації про Остапа Вишню, що ґрунтуються на розсекречених архівних документах ЦРУ. Ось одна з таких статтей:
ОСТАП ВИШНЯ ОУНІВЕЦЬ
ЦРУ РОЗСЕКРЕЧУЄ АРХІВИ: БАНДЕРІВЦІ В ОДЕСІ І НАЦІОНАЛІСТ ОСТАП ВИШНЯ
24-05-2015
... Розсекречена доповідь про операцію «Белладонна»* дозволяє прояснити історію одеського націоналістичного підпілля в післявоєнний період. За інформацією ЦРУ, в 1946 році в Одесі залишалася група українських партизанів. Їх командир (ім'я якого не вказано) отримав наказ залишатися в Румунії і, за даними ЦРУ, перебував у Бухаресті.
У цьому немає нічого дивного. Наприклад, відомий активіст українського підпілля в Одесі, студент-філолог і майбутній совєтський дисидент Святослав Караванський в 1944 році їздив до Бухареста, а після звільнення міста повернувся назад, перейшовши лінію фронту.
Проте наступний абзац, присвячений діяльності українського підпілля в Туреччині, містить, мабуть, головну сенсацію цього документа.
Резидентові ОУН в Румунії було дано розпорядження про передислокацію до Туреччини, але зв'язок з ним був втрачений. У ті часи, коли накази і донесення передавалися зв'язковими, через тайники і конспіративні квартири, таке траплялося часто. У документі зазначено, що єдиним непрямим каналом передачі інформації від керівництва до іноземних частинам ОУН в тій ситуації стала ... публікація в київській пресі статті українського письменника-гумориста на ім'я «Osdap Vesna» (так у документі).
Згідно із секретною доповіддю, цей письменник свого часу був заарештований і примушений до співпраці з совєтською владою. У 1946 рік він публікував в київських газетах гумористичні твори, героями яких є лідери націоналістичного руху.
Ці обставини без жодних сумнівів вказують на те, що під ім'ям «Osdap Vesna» в доповіді фігурує класик української літератури Остап Вишня. У 1933 році він був заарештований, після десяти років ув'язнення вийшов на волю і кілька років публікував у центральних совєтських виданнях фейлетони і памфлети із серії «Самостійна дірка», в яких критикував прихильників «самостійності» та керівників ОУН.
Однак у доповіді ЦРУ також вказується, що Остап Вишня спочатку був членом ОУН і, як припускають автори, в глибині душі все ще залишався прихильником української незалежності.
Ось ці обставини на перший погляд здаються надуманими, фантастичними і абсолютно неправдоподібними. Класик української літератури і всенародний улюбленець широко відомий своїми нещадними політичними памфлетами, в яких він в найгрубіших виразах, на межі нецензурщини, висміював лідерів націоналістичного руху і саму ідею української незалежності. Остап Вишня - бандерівець? Цього не може бути, бо не може бути ніколи!
Безумовно, стовідсоткового довіри до розсекречена доповідь ЦРУ немає. Інформацію, яка міститься в документі, потрібно перевіряти ще й зіставляти з іншими відомостями та фактами. Американські розвідники цілком могли прикрашати власні досягнення - наприклад, повідомляти про неіснуючі завербованих агентів і підпільних осередках. Також не можна забувати, що в період холодної війни йшло протистояння між розвідслужбами США і Великої Британії з одного боку та СССР - з іншого. Тому багато з того, що потрапило в доповідь, могло бути результатом банальної дезінформації в рамках радіогри або агентурної роботи.
Однак згадка про Остапа Вишні навіть з урахуванням цих обставин виглядає дивно. Розвідники рапортують про те, що завербували цінного агента. У доповіді є тільки припущення про наявність у нього симпатій до націоналістів. Тому давайте відкладемо в сторони емоції, проаналізуємо відомості з доповіді ЦРУ, зіставимо їх з відомими історичними фактами і біографією самого Остапа Вишні.
ВИШНЯ — ЧЛЕН ОУН?
Почнемо з відомого факту: Павло Губенко (літературний псевдонім - Остап Вишня) був «петлюрівцем». У 1919 році він очолював медичну службу залізниць УНР. Тоді в залізничних госпіталях проходили лікування поранені бійці Української Республіки. Немає жодних підстав сумніватися в тому, що тоді майбутній письменник знайомився з офіцерами Української Галицької армії (УГА), які воювали на боці УНР, а після закінчення громадянської війни склали ядро Української військової організації (УВО) та Організації Українських Націоналістів (ОУН).
Відомо, що українські націоналісти Галичини постійно підтримували контакти з прихильниками незалежности на території совєтської України. В ОУН цим займався, зокрема, Іван Мітрінга, лінії зв'язку проходили через територію Житомирщини.
При формуванні підпільної мережі на території «Великої України» УВО і ОУН найбільшу увагу приділяли колишнім офіцерам армії УНР та представникам інтелігенції. Тому колишній чиновник Директорії, який до кінця 1920-х років став популярним совєтським письменником, представляв для прихильників єдиної і незалежної України великий інтерес.
Крім того, в 1928 році Остап Вишня перебував на лікуванні в Німеччині і цілком міг контактувати з колишніми офіцерами УГА. Достовірним фактом є і те, що в 1930 році письменник піддався різкій критиці за «свої націоналістичні куркульські ідейки і погляди», які нібито багато років «протягував» у своїх гумористичних публікаціях.
Інформація про те, що на початку 30-х років Остап Вишня був членом ОУН (в секретному документі ЦРУ це підноситься як достовірний факт), була отримана американцями, по всій видимості, від Миколи Лебедя, який складався в Організації українських націоналістів з самого початку. Враховуючи всі обставини, видається цілком вірогідним, що в двадцяті-тридцяті роки Остап Вишня міг підтримувати контакти зі своїми колишніми бойовими побратимами з УВО і ОУН і розділяти їх погляди на майбутнє України.
ОРГАНІЗАТОР - ЗАМАХ НА ПОСТИШЕВА?
Ще один достовірний факт: у грудні 1933 року український совєтський письменник Павло Губенко (Остап Вишня) був заарештований за звинуваченням у підготовці замаху на другого секретаря Компартії України Павла Постишева. На думку НКВД, Остап Вишня був членом УВО і терористом, який збирався особисто вбити Постишева під час його зустрічі з письменниками. Великого гумориста засудили до розстрілу, замінивши потім «вищу міру соціальної справедливості» великим терміном в таборах.
На перший погляд, звинувачення виглядає жахливою наклепом. Однак в 1933 році маховик масових політичних репресій тільки починав розкручуватися, і настільки серйозне звинувачення, причому зі смертним вироком, цілком могло мати під собою вагомі підстави.
Для початку згадаємо про український Голодомор 1932-1933 років. Організація українських націоналістів, яка була добре обізнана про те, що відбувається в совєтській Україні, намагалася привернути увагу світової громадськості до трагедії українського села. ОУН організувала замах на совєтського консула у Львові. 21 жовтня 1933 був убитий секретар консульства, резидент ОГПУ Олексій Майлов. Виконавець акції Микола Лемик без опору здався польської поліції.
Вбивство совєтського дипломата могло повністю зіпсувати відносини Польщі та СССР тому влада зробила все, щоб зменшити міжнародний резонанс. Так, в суді Лемику і його адвокатам заборонили згадувати про ситуацію в Україні - нібито ці обставини не мають відношення до справи. Тому цілком імовірно, що ОУН готувала плани замаху і на совєтських чиновників в самому Союзі - щоб домогтися сильної міжнародної реакції на триваючий Голодомор.
І ось через два місяці після вбивства Майлова Остапа Вишню звинуватили в тому, що він був членом УВО і готував замах на Постишева в Києві. Якби ці звинувачення були повністю надумані, то набагато простіше було заявити, що письменник працював не на маловідому емігрантську організацію, а на німецьку розвідку - тим більше, що він їздив до Німеччини і цілком міг бути там завербований.
З іншого боку, Постишев був аж ніяк не першою особою совєтської України. Вище за нього в неофіційній партійної ієрархії перебували Григорій Петровський, Станіслав Косіор, Влас Чубар, Йона Якір. Однак Постишев був направлений до Києва в січні 1933 року саме тому, що місцеве керівництво «не виконало план хлібозаготівель», тобто погано відбирало зерно у селян. З появою Постишева Голодомор остаточно набув рис геноциду - більшість випадків канібалізму, за даними ГПУ, припадає саме на кінець лютого-початок березня 1933 року - період початку «постишевщіни».
Якщо припустити, що Остапа Вишню (як і багатьох інших інтелектуалів Українського Відродження в той період) оббрехали, то його з рівною ймовірністю могли звинуватити в замаху на вбивство будь відомого українського функціонера. А от якщо дійсно мала місце спроба ОУН організувати замах, то вибір Постишева для політичного вбивства - абсолютно логічний і обгрунтований. Його ліквідація стала б одночасно гучного політичною акцією і розплатою за злодіяння.
Звинувачення на адресу інтеліґента, інтелектуала, письменника-гумориста Остапа Вишні в підготовці вбивства чиновника, на перший погляд, виглядає неймовірними. Однак згадаємо, що сказано в доповіді ЦРУ про членів ОУН: «Вони готові пожертвувати собою і готові вбивати за свої ідеї». Крім того, ще раз згадаємо, що основу підпілля ОУН в совєтській Україні становила якраз інтелігенція. Нарешті, Вишня, будучи членом правління Спілки письменників, мав більше можливостей зустрітися з секретарем ЦК, ніж простий робітник або селянин з охопленого жахом Голодомору села.
3 березня 1934 Остапа Вишню засудили до розстрілу з заміною покарання на 10 років виправно-трудових таборів.Письменник відсидів термін практично «від дзвінка до дзвінка» і вийшов на свободу в листопаді 1943 року (за легендою, Довженко сам благав Сталіна звільнити Вишню). Усі наступні роки знаменитий гуморист старанно працював на фронті пропаганди і навіть заперечував факт свого ув'язнення у творі «Мученик Остап Вишня». Однак реабілітували його тільки за рік до смерті - в 1955-му.
Все це дає підстави припускати, що якщо Остап Вишня дійсно був членом УВО або ОУН, він цілком міг бути задіяний в організації замаху на одного з організаторів Голодомору. Більше того, він був би ідеальним виконавцем такого політичного вбивства. Знаменитий письменник, відомий і в Україні, і за її межами, що приносить себе в жертву в ім'я українського народу та вбиває сталінського ката - кажучи сучасною мовою, це стало б потужним «інформаційним приводом», який цілком міг пробити стіну мовчання навколо Голодомору.
Таким чином, припущення про те, що письменник дійсно був членом УВО або ОУН, дозволяє наповнити на перший погляд неймовірне звинувачення проти нього цілком конкретним і зрозумілим змістом.
ЛЕГАЛЬНИЙ СВЯЗНОЙ
Фрагмент в доповіді ЦРУ про те, що публікація Остапа Вишні використовувалася для інформування розрізнених груп ОУН, по всій видимості, стосується фейлетону «Самостійна вілуплюється». У цьому творі висміюється дипломатична активність прихильників української незалежності. Там розповідається, що Степан Бандера знаходиться у Швейцарії, «Максим Рубан» (Микола Лебедь) вийшов з підпілля займається закордонними справами, син гетьмана Павла Скоропадського Данило попрямував до Канади у пошуках фінансування, а Василь Мудрий (колишній депутат польського сейму, а в той період - віце-президент підпільної УГВР) підписав угоду про спільні дії з «закордонними поляками», тобто емігрантським урядом генерала Сікорського.
Крім того, у фейлетоні є інформація про присутність емісара ОУН в Туреччині:
«Послали ще дипломата до Туреччини, бо прочули, що турки широкі штани носять, — якщо вдасться вимолити кілька пар турецьких штанів, то з одної пари можна буде три-чотири пари для свого війська пошити, — от військо й буде зодягнене».
Очевидно, що ОУНівські аналітики самим ретельним чином вивчали цю статтю. В оприлюднених архівах ОУН є її машинописна передрук з уточненням: « Фейлетон надрукованій в больш. газеті п.н. (під назв, - Ред.) «Радянська Україна» 13.12.45 р. Ч: 249/7425 //. »Нижче є ще одна позначка:« Увага: повіщій фейлетон дуже замітній своєю двосічністю (двозначністю, - Ред.) ».
Газета «Радянська Україна» була офіційним органом ЦК Компартії України, видавалася тиражем 500 тисяч примірників і поширювалася в тому числі за кордоном. Фейлетон датований 25 грудня 1945, в доповіді ЦРУ йдеться про публікації, яка вийшла навесні 1946-го. Це може бути пов'язано з тим, що совєтська преса доставлялася за кордон досить повільно. Крім того, фейлетон неодноразово передруковувався в різних виданнях.
Яку інформацію могли отримати ОУНівці з цього твору?
Уявімо собі невелику групу або самотнього члена ОУН, який після війни опинився в чужій країні, без зв'язку, в повній ізоляції. Куди йому прямувати, де шукати контакти з соратниками? В Угорщину? У Болгарію? В Югославію? Фейлетон давав інформацію: підпіллі продовжує діяти, їм як і раніше керують Бандера і Лебідь, а з Румунії, наприклад, потрібно рухатися в Туреччину - де, судячи з доповіді ЦРУ, в українського підпілля була своя мережу. Також можна було шукати контакти з місцевою польською агентурою.
На перший погляд, такий спосіб передачі інформації виглядає фантазією. Але знову ж, є достовірно встановлений факт: головнокомандувач УПА Василь Кук, заарештований в 1954 році, використовував совєтську пресу для передачі своїм соратникам за кордоном життєво важливої інформації. Мова йде про його «зречення», яке в 1960 році було опубліковано в совєтських газетах і зачитувалися по радіо. Згодом з'ясувалося, що таким чином Василь Кук передав на захід відомості про те, що всіх емісарів, яких закидали на територію СССР літаками за участю британської розвідки, негайно заарештовували і використовували в стратегічних радіогри. Цей канал закидання перебував під контролем совєтської аґентури на чолі з Кімом Філбі і після публікації «зречення» не використовувався.
Використання фейлетону Остапа Вишні як одностороннього каналу передачі інформації в доповіді ЦРУ згадується в якості достовірного факту. Цілком можливо, що до грудня 1946 року хтось із підпільників завдяки цій підказці вже відновив зв'язок з соратниками. При цьому наявність симпатій автора до прихильників незалежної України в доповіді ЦРУ подається лише як припущення. Не можна виключати, що витік інформації через фейлетон була просто-напросто несподіваним побічним ефектом боротьби на ідеологічному фронті.
ЧОМУ ВИШНЯ?
У післявоєнний період чимало представників української творчої інтелігенції критикували український націоналізм.Однак публікації лише двох з них, галичанина Ярослава Галана і полтавчанина Остапа Вишні, отримали широку популярність саме як літературні твори і неодноразово перевидавалися.
Після публікації статті «Плюю на Папу!» Галана зарубали у власному кабінеті. У вбивстві звинуватили двох студентів, нібито пов'язаних з ОУН. Що стосується Остапа Вишні, то керівництво організації вітало його звільнення зі сталінських таборів і повернення до творчої діяльності, а також подякувало за висвітлення антисовєтської діяльности ОУН. Після цього бандерівці ніяк не реагувало на «образливі» твори Вишні.
Виникає питання: чому вибір совєтського агітпропу припав саме на Остапа Вишню? Чому головним висмеівателем бандерівського руху став колишній в'язень ГУЛАГу, якому навіть доводилося брехати, що він не сидів? Невже не було інших, більш відповідних?
Звичайно, можна припустити, що після десяти років в заполярних таборах Остап Вишня перевиховався, став ідейним противником української незалежності і з доброї волі працював совєтським пропаґандистом. Цілком можливо також, що сталося це з не зовсім доброї волі: незнята судимість, клеймо «ворога народу» і реальна можливість повернутися в табір були дуже серйозними стимулами для роботи на совєтську держбезпеку.
Як би там не було, через десять років після скасованого смертного вироку Вишня залишався одним з небагатьох, дійсно талановитих, популярних і відомих українських письменників.
З іншого боку, цілком можна припустити, що рішення використовувати саме Остапа Вишню в боротьбі проти ОУН було прийнято політичним керівництвом саме тому, що в минулому він був пов'язаний з націоналістичним підпіллям. Як і у випадку з «зреченням» Кука, це повинно було стати деморалізуючим фактором, свідченням «зради» і ще однією перемогою совєтської влади в боротьбі проти прихильників української незалежності.
Звідки Остап Вишня отримував інформацію для своїх статей? Наприклад, Василь Кук після шести років ув'язнення вважався що з гри, співробітники КДБ проводили з ним очні ставки та впізнання затриманих підпільників. Тобто Кук мав можливість по крупицях отримувати та аналізувати інформацію. Але які можливості були у Остапа Вишні, письменника-гумориста і колишнього політв'язня з незнятим звинуваченням у тероризмі?
Відповідь на це питання можна знайти в творах самого письменника. У статті «Отак и пишу» він згадує, що відразу після свого звільнення об'їздив безліч міст і сіл Західної України, ретельно збираючи відомості про діяльність УПА і ОУН, знайомився з обстановкою, зустрічався з людьми. Спілкувався він і з членами українського підпілля: «Доводилося говорити і з самими« героями »темної ночі і густого куща», - пише Вишня, безсумнівно маючи на увазі націоналістів.Тому якісь можливості збирати відомості у нього були. Очевидно, що певну інформацію він отримував від совєтських спецслужб, які використовували розвіддані для пропаганди. Так що певну інформацію про діяльність ОУН «легальний зв'язковий» збирав і ділився з читачами - по обидві сторони державного кордону.
Отже, є два варіанти життєпису великого гумориста. За офіційною версією, Остап Вишня - талановитий письменник, який іноді дозволяв собі критикувати совєтську владу. У 1933 році він був незаконно репресований, засуджений до розстрілу і провів десять років у заполярних таборах. Після звільнення писав гуморески, видавав книги і таврував ганьбою націоналістів - ворогів совєтської влади.
За іншою версією, письменник Остап Вишня - колишній петлюрівський чиновник, член ОУН. У двадцяті роки піддавався критиці за націоналістичний ухил, в 1933 був викритий органами ОГПУ і засуджений до смерти за підготовку замаху на організатора Голодомору Постишева. Провів десять років в заполярних таборах, після звільнення був змушений таврувати ганьбою націоналістів. При цьому він в глибині душі залишався прихильником єдиної і незалежної України і використовував свої публікації як спосіб передач інформації про діяльність підпілля.
Поклавши руку на серце, скажіть: яка версія здається вам більш правдоподібною?
Автори - Сергій Дібров і Олег Константинов
* Cold War Allies: The Origins of CIA's Relationship with Ukrainian Nationalists
