ЕЛЕҐІЯ
Ще листя жде і листопад – зелений,
І тускле сонце майже гріє. Лиш
Якась тонка імла лягла на клени,
На даль, на запорошений спориш
І на чуже містечко. Дивна тиша
У стомленій природі. І душа
Ото-от засне. Бо й вітер не колише
Сухих тростин крихкого комиша.
Що ж можеш ти, надломана тростино?
Десь бурі сплять за обрієм політь.
Там Альпи. За Дунаєм – хата сина.
Там ходить внук – вивчає плоть землі.
І кожен день нова для нього книга,
І всесвіту сягає кожна мить…
Ти ж знов один. Твоя скінчилась книга.
Вже вечір. Ніч надходить мовчки. Цить…
