Ти п’єш розбавлене вино...

Леонід Талалай

* * *
Ти п’єш розбавлене вино,
вино із мертвою водою,
після якого головою
вперед
виходять у вікно.

На кухні скиглиш, як підранок:
– А може, повернути краник,
прошепотіти:
Ось твій час,
пора... натиснути на газ
і мчати, мчати, як з гори
із сигаретою у роті,
і на останнім повороті
її у дідька прикурить...

Бо чорну ніч і чорний день
тобі не пережить, як крука.
Та ніч іде, і день іде,
і треба умивати руки
або намилювать шнурок

і придивлятись до гілок,
якщо багато нагрішив,
якщо узнати закортіло,
наскільки важче без душі
твоє важке гріхами тіло.

Як сумно вечоріє...
Як холодно світає...