Богдан Томенчук
ПРИЙМАЙ ПАРАД, ПОКУРВЛЕНА ДЕРЖАВО...
Не обрані?..Не кликані?..Забуті...
Котрі безногі, а котрі без рук,
Більярдні кулі, ніби їхні культі.
Обрубки ніг і цей празнечний брук ...
Ідуть твої, державо, ампутанти,
Хто плоть і кров, хто хліб твій і вино...
Комбати, рядові і комбатанти,
І нині сущі, й витлілі давно...
Що крок, то кров, покурвлена державо...
Вони ідуть... Німа хода без ніг...
Ти чула про коней на переправах?
То не про подвиг... То усе про них...
Повстанці і повсталі арештанти,
Померлі йдуть, і зниклі, і живі,
Позшивані з кавалків ампутанти...
А ти розводиш руки: "селяві".
На сю ходу нема у тебе ради,
Бракує навіть справжньої сльози,
Країно ампутованої правди,
Ти відчуваєш, як зійшла на пси?
Коли тобі ампутували совість,
І вшили замість неї сурогат?
Вони ідуть...У них така спадковість.
Приймай цей покалічений парад...
Цілуй той брук, що Ятрить їхні культі,
Цілуй обрубки викинутих рук,
Вони ідуть, покликані й забуті...
Омий... Омийся... І цілуй той брук...
Під час параду на День Незалежности 2018 року
Володимир В'ятрович
На параді
А я вже бачив таку медальку як у вас, дядьку. Її Андрійко в школу приносив. Така ж гарна і золота була, в червоній красивій коробочці. Всі хлопці в класі йому заздрили! Але він не дуже тішився. Бо коробчку привезли, як сказали, що його тато вже не вернеться. Він кіборгом працював на летовищі у Донецьку. Кіборги були сильні і сєпари їх дуже боялися. Тому не дали їм вийти звідти. От якби він не кіборгом був, а трансформером, то міг злетіти з того летовища і вернутися додому. Ще й сєпарів зверху понищити. А так не вийшло...
Я б теж не хтів поміняти свого тата, навіть на таку гарну медальку.
І я боюся за нього. Він не трансформер, і навіть не кіборг. Тато поранених возить на машині. І один раз вже сам був поранений. Осколки пробили металеві двері. Краще б їздив на танку, там броня така міцна, що її не пробити. А так...
Мама ще більше боїться за нього. Плаче як він не дзвонить, не шле есемески. Того я витягнув її сюди, на парад. Хай бачить - тато не сам. В нього багато сильних друзів, таких як ви. Він називає їх «побратими». Я знаю він точно вернеться. Може навіть з такою ж гарною медалькою.
А я вже бачив таку медальку як у вас, дядьку. Її Андрійко в школу приносив. Така ж гарна і золота була, в червоній красивій коробочці. Всі хлопці в класі йому заздрили! Але він не дуже тішився. Бо коробчку привезли, як сказали, що його тато вже не вернеться. Він кіборгом працював на летовищі у Донецьку. Кіборги були сильні і сєпари їх дуже боялися. Тому не дали їм вийти звідти. От якби він не кіборгом був, а трансформером, то міг злетіти з того летовища і вернутися додому. Ще й сєпарів зверху понищити. А так не вийшло...
Я б теж не хтів поміняти свого тата, навіть на таку гарну медальку.
І я боюся за нього. Він не трансформер, і навіть не кіборг. Тато поранених возить на машині. І один раз вже сам був поранений. Осколки пробили металеві двері. Краще б їздив на танку, там броня така міцна, що її не пробити. А так...
Мама ще більше боїться за нього. Плаче як він не дзвонить, не шле есемески. Того я витягнув її сюди, на парад. Хай бачить - тато не сам. В нього багато сильних друзів, таких як ви. Він називає їх «побратими». Я знаю він точно вернеться. Може навіть з такою ж гарною медалькою.
