Возять мене коні нетрями, лісами...

Ирина Стасів-Калинець

* * *

Возять мене коні нетрями, лісами,
Чорними дорогами, білими снігами.
Чорний кінь до степу, вороний
до хати,
Білий кінь, весільний,
милого шукати…

З поклоном йду до тебе, білий коню.
Чоло твоє осяяв місяць зірно.
Неси мене над степом і над полем
Урівень з деревом, урівень з вітром.

Не йде коханий милу зустрічати.
Самотній кінь танцює танець вільний.
Повела б я коня до хати напувати,
та кінь мій білий, кінь весільний.

Та кінь мій білий з зір спиває вина.
Та кінь весільний їсть траву шовкову.
Піду сама я степом самотини
За срібнозорим перстенцем любові…

Ой чий то кінь стоїть,
білая гривонька…

* * *
І розіпнуть тебе, і прокленуть,
І на іконах намалюють знову,
І ті жінки, що йшли з любов'ю,
На тебе знов молитися почнуть.

І наречуть онуків і синів
Твоїм ласкавим іменем, мій друже,
І в спогадах далеких небайдужих
Тебе ласкавим словом наречуть.

* * *
Ти, ноче, не осіння. Ти пуста,
Де навіть голос повертає в горло.
Я тінь свого забутого єства,
З якого залишилась тільки гордість
І крапля крові – калиновий міст.
Прийдіть до мене, друзі й побратими,
Як плоть моя березою ростиме,
Вінчаючи сухий безлистий ліс.
Хоча б тоді… Бо ця порожня ніч
Ковтає тіло й тінь мою ковтає.
Ми ще живі, коли нас хтось кохає,
Коли на вічну пам’ять споминає,
Хустинку прикладаючи до віч.

Зі збірки «Крізь камінь»
(1972–1975)

Ірина Калинець. Повернення https://lesinadumka.blogspot.com/2019/08/blog-post_9.html

"Я на день воскресіння прийду..." Ірина Калинець https://lesinadumka.blogspot.com/2019/07/blog-post_31.html