Тарас Шевченко. "Во Іудеї во дні они..." До річниці написання

 

Тарас Шевченко

* * *
Во Іудеї во дні они,
Во время Ірода-царя,
Кругом Сіона й на Сіоні
Романські п’яні легіони
Паскудились. А у царя,
У Ірода таки самого,
І у порогу й за порогом
Стояли ліктори, а цар...
Самодержавний государ!
Лизав у ліктора халяву,
Щоб той йому на те, на се...
Хоч півдинарія позичив;
А той кишенею трясе,
Виймає гроші і не лічить,
Неначе старцеві дає.
І п’яний Ірод знову п’є!
Як ось, не в самім Назареті,
А у якомусь у вертепі
Марія сина привела,
І в Віфлієм з малим пішла...
Біжить почтар із Віфлієма
І каже: — Царю! Так і так!
Зіновать, кукіль і будяк
Росте в пшениці! Кляте плем’я
Давидове у нас зійшло!
Зотни, поки не піднялось!
— Так що ж, — промовив Ірод п’яний, —
По всьому царству постинать
Малих дітей; а то, погані,
Нам не дадуть доцарювать. —
Почтар, нівроку, був підпилий,
Оддав сенатові приказ,
Щоб тілько в Віфліємі били
Малих дітей.
Спаси ти нас,
Младенче праведний, великий,
Од п’яного царя-владики!
Од гіршого ж Тебе спасла
Твоя преправедная Мати.
Та де ж нам тую Матір взяти?
Ми серцем голі догола!
Раби з кокардою на лобі!
Лакеї в золотій оздобі...
Онуча, сміття з помела
Єго величества. Та й годі.

«ВО ІУДЕЇ ВО ДНІ ОНИ...»
Джерела тексту:
чорновий автограф у зошиті з чорновими автографами першої та другої редакцій поеми «Марія» (ІЛ, ф. 1, № 22, с. 2 — 5);
чистовий автограф у «Більшій книжці» (ІЛ, ф. 1, № 67, с. 243 — 244).
Подається за «Більшою книжкою».
Дата в чорновому автографі: «24 октября» (вписано червоним олівцем перед текстом).
Дата в чистовому автографі: «24 октября. С. Петербург».
Датується за чистовим автографом та його місцем у «Більшій книжці» серед творів 1859 р.: 24 жовтня 1859 р., С.-Петербург.
Вірш було задумано як вступ до поеми «Марія»: його первісний текст вписано до зошита № 22 перед чорновим автографом першої редакції поеми. Згодом Шевченко відмовився від цього наміру й переписав вірш начисто до «Більшої книжки» як окремий твір. Варіант у рядку 44: «Онуча, попіл з помела» — вписано в чернетці (олівцем, поверх попереднього «Онуча, сміття з помела»), очевидно, пізніше; до чистового автографа в «Більшій книжці» він не потрапив.
Вперше надруковано у виданні: Кобзарь Тараса Шевченка / Коштом Д. Е. Кожанчикова. — СПб., 1867. — С. 637 — 638, де подано за «Більшою книжкою», без рядків 9 та 37 — 45, вилучених з огляду на цензуру, з довільними виправленнями в рядках 11 («Щоб той йому на те на все»), 18(«А в Віфліємському вертепі»), 19 («Марія сина родила») та з неправильним прочитанням рядка 32: «Оддав Анатові приказ».
Повністю (без рядка 9) вперше надруковано в «Кобзарі з додатком споминок про Шевченка Костомарова і Микешина» (Прага, 1876. — С. 213 — 214), де подано за першодруком, з тими самими відхиленнями від автографа.

Іудея — Іудейське царство, єврейська держава, що виникла в Південній Палестині у X ст. до н. е. У вірші Шевченка йдеться про останній період в її історії, коли, знесилена численними завойовниками (ассірійцями, персами, військами Александра Македонського, єгиптянами, сирійцями та ін.), в І ст. до н. е. вона підпала під протекторат Давнього Риму. В 40 р. до н. е. владу в Іудеї було передано цілковито залежній від Риму династії Іродів.

Ірод І (Ірод Великий) — цар Іудеї. Будучи префектом провінції Галілея, проводив бажану Римові політику, суворо придушував антиримські рухи й народні повстання, за що був проголошений римлянами царем Іудеї. Відзначався особливою жорстокістю, вчинив безліч кривавих злочинів, зокрема й проти власної сім’ї (вбив улюблену дружину Маріамну й трьох своїх синів — Александра, Арістовула й Антипатра). В Євангелії з його іменем пов’язано винищення немовлят у Віфліємі (Матв. Гл. 2. В. 13-18).

Сіон — гора в південно-західній частині Єрусалима. Побудовану на ній хананейську фортецю в X ст. до н. е. здобув ізраїльський цар Давид, який перетворив Сіон на свою резиденцію.

Ліктори — озброєна охорона давньоримських імператорів, що виконувала також парадні функції.

Динарій — грошова одиниця в Римській імперії.

Віфлеєм — місто в Палестині, на південь від Єрусалима. За Євангелієм, місце народження Ісуса Христа. Не змігши знайти житла в самому Віфлеємі через велике скупчення людей, зібраних туди для перепису, Йосип з Марією змушені були зупинитися в печері («вертепі»), де й народився Христос (Лука. Гл. 2. В. 1 — 7).

Кляте плем’я Давидове у нас зійшло! — Євангельська традиція розглядала Ісуса Христа як нащадка іудейського царя X ст. до н. е. Давида (який теж походив з Віфлеєма) й тому саме Христа називали «істинним царем Іудеї» на противагу Іродові, який за походженням був ідумеянином і посів престол незаконно, завдяки прислужництву перед Римом і злочинам проти інших претендентів.

"Ізборник"