Тарас Федюк
***
Не сховатись в собі,
ні в степу, ні в далекому лісі,
Не вписатись в ікони
й роботи великих майстрів.
Озирнутись в минуле
і вишептати: "Святися!"
Ось і все, що спромігся,
і все, що зробити зумів.
Як непевно кладе
самота свої сиві покоси,
Як невміло уникнуто
торжищ і монастирів.
Не лякає ніщо...
Тільки смерть, тільки розпач і космос
Заплелись і гойдають
на гіллі цей світ, що дозрів.
Ні спасіння, ні про́щення.
Стежка спливає потрохи.
І уже в круговерті
гранично холодних речей
Відчуваю, як важко й повільно злітає епоха,
Наче ворон із виклюваних
Очей.
З книги віршів "Хрещаті південні сніги", 1995
