Василь Махно
СХИМА
Сніг летить із останніх століть
і сторожа обдерта стоїть
і стинає ті голови вражі
і солодку звізду на язик
аби голос згорівши не зник
бо не вимести з горла ту сажу
чи в різдвяну сльоту на дворі
заблудились вар’яти й царі
обминаючи світ і господу
на чолі письмена на руці
на столі як свічки в молоці
божих слів нерозгадані коди
хтось вписав у святий циркуляр
на самітниць і кінчених лярв
на п'яниць з пролетарського кодла
тільки тягне грекиня ще нить
і століття навпіл надломіть
видно чорний квадрат й чорне коло
ліній рівні ряди голоси
хто сторожу за кого просив
відгортаючи сніг як завісу
півстоліття лежить горілиць
в головах сонми збуджених птиць
і два кола утворюють 8
самота у металі числа
мідь осіння у шкіру вросла
письмена як ікони зчорніли
але там ні шиша ні гроша
тільки дуля і “на хрен душа”
птиці дзьобають зерно неспіле
суєта з тебе ліпить страшну
до століть прикипілу вину
дар твій вимокне ув алкоголі
апокаліпсис ствердлих осіб
аби місце ніхто не посів
ніби циркулем виріжеш в колі
1992
