СТОРОЖОВА МОГИЛА
Сліпаки підмогильні
круг мене зійшлись,
І могильник ширяє
круг мене помалу…
І нікого немає,
крім діжки смоли,
І нікого нема,
крім старого кресала.
Я стою. Сам один. Я назустріч врагу
Чорним димом у небо
стелитимусь чесно.
Суховії у очі метуть пилюгу,
Яку піднято ще тогорічним нашестям.
Я – один. День і ніч. Навкруги – вороги:
У високій траві вершник скинеться часом.
Побратимів нема. Побратими з нудьги
П’ють горілку у Києві чи у Черкасах.
Я не кличу. Я знаю: це доля така –
Пильнувати кордони, смолу і кресало.
Тільки іноді раптом
здригнеться рука
Як забачу орла, що летить небесами.
Чом забули?
Чому
не міняють пости?!
Кінь пропав у степу,
губи кров’ю припали.
Але очі лишились…
орді не пройти
Повз могилу, смолу і старезне кресало.
Бо мені за плечима
ростуть хутори,
Бо дівчата співають
і плаче дитина.
…Як підніметься дим –
підніміть прапори,
Піднімайте полки.
…І шукайте заміну…
