Кажете, Зеленський, стало краще без Генерала?!

 

Британський дипломатичний корпус дізнався про "призначення" Залужного послом України в їхній країні зі ЗМІ, як і більшість українців, і, напевне, сам Залужний.

Принаймні, в цьому переконаний екс-посол Пристайко.

Настільки вперте бажання позбутися Залужного в Україні спалахнуло після оприлюднення результатів опитування компанії Соціс у березні, згідно якими, якби вибори відбулися тепер, за екс-головнокомандувача проголосувало б удвічі більше людей, ніж за Зеленського.

7 березня Зеленський повідомив, що схвалив кандидатуру Валерія Залужного на посаду посла України у Великій Британії. Як зазначалося, українське МЗС спрямувало британській стороні відповідний запит на аґреман, тобто попередню згоду уряду однієї держави на прийняття певної особи як глави дипломатичного представництва иншої держави.

Сьогодні вже 12 березня... і ми досі не знаємо, на якому етапі ця афера перебуває.

Павло Нусс

NUSS

...Якщо просто --- це хамство Банкової не лише щодо Залужного, а і щодо Британії. Флешмоб ОБРАЗИТИ ВСІХ успішно триває.

Олександр Бригинець

Зеленський каже французькому телеканалу, що справи на фронті зараз багато кращі, ніж три місяці тому. Це важко загалом перевірити, враховуючи фактичну цензуру, введену Сирським: повідомляється лише про позитивні новини війни.

Але подумаймо, чому Зеленському треба так казати? Після звільнення Залужного й майже трьох десятків генералів з Генштабу, медичних та лоґістичних сил, уся відповідальність за перебіг війни лягла на Зеленського, адже це було його рішення про звільнення. Жодних причин звільняти, окрім як позбутися з системи управління людини, яка має вищий рейтинґ, авторитет, довіру ЗСУ і народу України, у президента не було. Він викинув незручного генерала, який приховував багато речей від вух Ставки, діяв відособлено і автономно. Це також сильно не подобалося Зеленському.

Тому в Зеленського зараз немає жодного иншого варіянту поведінки й реторики, окрім як говорити, що ситуація зараз краща, ніж при Залужному.

Але це не так. Стабілізувати фронт на деякий час вдалося, а от чи зупинено повністю просування ворога - це велике питання.

Зараз другою хвилею "реформації ЗСУ" звільняють комбригів, в тій же 47 бригаді - вже вчетверте змінюють комбрига за два роки, притому, що бригада і до цього повністю підпорядковувалася генералові Сирському.

Практика валити все на комбригів - дуже шкідлива й дуже скоро принесе свої неґативні плоди.

Зеленський продовжує свою позитивну реторику попри наростаючі і невирішені проблеми. За ситуацію, що складається, всю відповідальність несе саме він, бо той же Сирський наразі є слухняним виконавцем завдань ОП, як зрештою й Кабмін і парламент...

Дмитро Биков

Бєнєфіціари влади

Зеленському:

...Кажете, стало краще без Генерала? Минув місяць, і що маємо? Втрачену Авдіївку із сотнями загиблих і полонених воїнів, а Залужний хотів ще раніше виводити й берегти людей! Далі, бійці ССО на косі потрапили у засідку й загинули, і через кілька днів були ще загиблі з ССО в иншому місці! Кажете, 15 збитих літаків, а британці підтвердили тільки три! Дивно! Втрата двох Patriot з екіпажами, втрата Himars з екіпажем, втрата двох С300 з екіпажами За інформацією військових, Головнокомандувач Залужний забороняв транспортувати і розгортати установки Patriot без радіоелектронного й зенітного захисту! Й тому за весь час використання установок Patriot, вороги не зуміли пошкодити жодної з них.

Тг-канал ЗЕзрада, з чату

"Весна виникала, де тільки могла..." Юрій Андрухович

 

Юрій Андрухович

***

Весна виникала, де тільки могла: трава на фронтонах, дощі і сухоти, і тепла бруківка. Весна була зла. Заблукані танки і рештки піхоти вертались nach Osten. Черешня цвіла, і груди, сповиті в паси портупей, зітхали в жаданні нових епопей. Костел описали — від нефів до веж, а все ж залишили стояти на площі, забивши дошками всі двері, а все ж виносили мармур і крила, і мощі — все золото чаш і шовковість одеж, всю темінь вина і кривавість корон, і мумію графа у шапці з пером, серця пілігримів, сідниці блудниць, правиці рубак і синиць із очниць, мечі, дароносиці, книги і фіги листок з антикварного лона Ядвіги, покривлені м’язи і німби святих — усе це призахідне тління Європи виносили геть. Мов у піч, мов на допит — жбурляли в машини.

Ти вчасно затих, а потім озвався, хрипучий органе, тебе розкрутили на тисячу труб, тебе прикладали до вуст, як до рани, ці душі найменші, ці діти з халуп, з підвальних яскинь, де каміння і плющ, з низів, de profundis, ти виник пискляво. Тебе на свистки і гудки розпиляли, і ти засурмив з-над катуш і калюж, з міського підпілля, де ніч і сухоти, де квола весна зеленіла зі стін. Ці губи, ці труби, ці дотики. Доти, аж поки ця розкіш, ці мури, цей тлін.

Юрій Андрухович. ШАБЛЯ

 

Юрій Андрухович

ШАБЛЯ

пшепрашам панове поляки

дуже мені прикро

що мушу потурбувати вас

через таку дрібницю

йдеться мені

про шаблю гетьмана сагайдачного нині ув’язнену за склом

вавельської музейної експозиції

у місті кракові

той гетьман

був страшний міняйло

одного разу поміняв жінку

на тютюн та люльку

іншого

москалів на турків

а тепер ось як бачимо

київ на краків

мені не йдеться тут про анексію

чи контрибуцію

навіть не про місто перемишль

мені йдеться про шаблю

я клянуся даю слово честі

що нікого нею не порубаю

навпаки

берегтиму як національну святиню

йдеться лише про те

аби всі вони

ті, хто біля мене і позаду

бачили і пам’ятали

колись ми ходили з шаблею при боці

"Від затхлої цвинтарної брехні..." Евген Маланюк

 

Евген Маланюк

***

Від затхлої цвинтарної брехні,

Від візантійства єзуїтських формул

Нестерпніш пріє історичний гній

Напередодні блискавок і шторму.

А хвиля близшає. Ось жменями крапель

Жбурляє сиве море просто в вічі,

Й на обрії зростає корабель,

Що ним пливуть нещадні будівничі.

І все повториться, як вже не раз,

На площині безвихідних повторень:

Для згаслих душ і безкорінних рас

Однаково ворожі — степ і море.

9.9.1939

Про концепцію цензури в ХХІ столітті

 

Двадцяте сторіччя привчило нас до того, що цензура – це обмеження інформації. Що перемогти дракона можна тільки за допомогою правди. Що факти здатні зруйнувати будь-який авторитарний режим. Та з’ясувалося, що в ХХІ столітті війни точаться за геть іншими правилами.

Інтернет і справді став вироком для колишньої концепції цензури. Та її змінила інша. Та, що приховує факт у нагромадженні інформаційного сміття. Та, що стирає межу між правдою та брехнею. Та, що привчає людину ставити під сумнів очевидне.

Ми чуємо полярні точки зору й завчено повторюємо, що “правда десь посередині”. Але на ділі – правда там, де вона є. І вона не змінює своїх координат від появи нових вкидів. Хоча саме на це й розраховують ті, хто намагається створювати альтернативні версії реальности.

На цьому тлі двадцяте століття має доволі патріярхальний вигляд. Інформаційні війни тоді точилися за правилами Першої Світової. Коли межі шанців – чітко окреслені, зони впливу – теж, а прямі бойові зіткнення відбуваються тільки на периферії. Водночас той таки СССР мав власний порядок денний, що його він просував “на експорт”. У цьому ідеологічному наборі були “інтернаціоналізм” і “державне регулювання”, “соціяльна рівність” та “загальна зайнятість”. Та потім настало двадцять перше сторіччя – і правила змінилися.

Нинішній Кремль намагається не так експортувати свої власні цінності, як руйнувати чужі. Розмиває концепт факту. Засмічує медіяпростір фейками. Маніпулює громадською думкою. На зміну стратегії позиційних війн тепер прийшла тактика диверсійних операцій.

Завдання російської пропаґанди полягає не в тому, щоб довести перевагу Кремля. Навпаки – вона намагається довести, що всі однакові. Намагається поховати правду в нагромадженні брехні – й тому щедро торгує конспірологією. Розрахунок простий: що більше інформаційного сміття, то вище шанс, що факти просто вислизнуть з уваги авдиторії.

Ми звикли сприймати цензуру як наглухо забиті двері. Як замок, що перешкоджає доступу до інформації. Але нова реальність змінила правила гри. Відтепер цензура – це десятки суперечливих та протилежних версій, які занурюють обивателя в розгубленість. Це ґвалт, що не дає відрізнити правду від брехні, важливу інформацію від вкиду, а факт – від фейку.

Сучасний Кремль поставив саме на це. Він цілеспрямовано торпедує чужі інститути та довіру. Підгодовує фріків. Інвестує в хаос. Щодо кожного предмета дискусії вкидаються додаткові версії, що їх єдине завдання – поховати під собою правильну відповідь.

“Місяць – вигадка масонів”. “Місяць зроблений зі швайцарського сиру”. “Місяць – рукотворне коло, прибите цвяхами до небесної тверді”. Усі ці заяви покликані заглушити голоси тих, хто сором’язливо нагадує, що Місяць – це супутник Землі. І головна проблема в тому, що до цієї стратегії не існує протиотрути.

Уся знана нами історія озброєнь – це змагання снаряду проти броні. Що потужніший стає перший – то товстіша стає друга. Та відмінність інформаційних війн у тому, що броні тут не існує в принципі. Тому що навіть розмови про неї можуть обернутися звинуваченнями у цензурі.

Ми привчили себе до думки, що інформація – це товар. Що закони попиту та пропозиції самі ведуть ринок до точки рівноваги. Що будь-які погляди мають однакові права на існування. Ми справедливо боїмося, що цензурна палиця рано чи пізно перетвориться на бумеранґ. І саме цим користуються ті, хто перетворює медія на зброю.

До того ж, факти сухі та апелюють до раціо. А інформаційний шум продає себе за допомогою емоцій. У цій сутичці нерідко перемагає не той, хто каже правду, а той, хто говорить яскравіше. Маніпуляції привабливіші за правду з тієї таки причини, з якої люди надають перевагу джанк-фуду, а не здоровому харчуванню. Схоже, що настав час говорити про добу джанк-контенту.

Заклики до чесної конкуренції звучать доволі сумнівно, якщо врахувати, що авторитарні країни витрачають мільярди на просування своїх змістів. А тому нова реальність ставить перед ними незвичні запитання. Наприклад, про те, де межа між пропаґандою та журналістикою. Про те, чи має наставати відповідальність за фейки та маніпуляції.

У нас немає відповідей на ці запитання. Але це не означає, що ці запитання не потрібно ставити. Всупереч стереотипам, той, хто говорить правду, найчастіше програє тому, хто бреше. Тому що першого обмежують рамки цієї правди. А другого ніщо не обмежує. Нова реальність обнулила старі правила – і немає жодного сенсу нехтувати цим фактом і ховати голову в пісок.

«Дикий Захід Східної Європи»

https://vivat.com.ua/product/dykyi-zakhid-skhidnoi-yevropy/

Павло Казарін Павел Казарин,

журналіст і воїн

"коли час настає..." Тарас Федюк

 

Тарас Федюк

* * *
коли час настає
розпадатись старіючій зграї
свої голови хижі
зігнувши в торішню траву
повз печаль прапорці листопад що як здобич вмирає
повз історію зграї і школу її неживу
нам ніколи уже
не летіти як сіра підкова
нам не гнати рогатих
крізь вереск і шерех ліщин
і згортає полотна скривавлена вовча покрова
і оббріхує слід наш і крутить хвостом сучий син
нас немає уже
ми ламаємо гілля опале
поодинці йдемо на останню ночівлю в кінці
і рихтують мисливці
тремтячі свої самопали
і спадає туман
молоком золотим в молоці
круглий місяць висить
клапті шерсті звисають зі спини
підгинаються ноги зважнілі з води і роси
ми йдемо в чорний ліс
нас іти і вмирати не спинить
ані шепіт вгорі
ні внизу голосні голоси
і у різних кінцях і місцях кайдашевої пущі
ми заплющимо очі гойднувши в агонії віть
нас укриють навік
вовча ягода круки і кущі
нас нема…
нам уже не летіти…
рогаті – летіть

Останні вірші Тараса Шевченка

 

Тарас Шевченко. Автопортрет, один з останніх, 1860.

Папір, офорт. 16,5 × 12,5; 21 × 13,6.

Останні вірші Тараса Шевченка

***

Бували войни й військовії свари:

Ґалаґани, і Киселі, і Кочубеї-Нагаї —

Було добра того чимало.

Минуло все, та не пропало.

Остались шашелі: гризуть,

Ж[е]руть і тлять старого [дуба]...

А од коріння тихо, любо

Зелен [і парості] ростуть.

І виростуть; і без сокири

Аж зареве та загуде,

Козак безверхий упаде,

Розтрощить трон, порве порфіру,

Роздавить вашого кумира,

Людськії шашелі. Няньки,

Дядьки отечества чужого!

Не стане ідола святого,

І вас не стане, — будяки

Та кропива — а більш нічого

Не виросте над вашим трупом.

І стане купою на купі

Смердячий гній — і все те, все

Потроху вітер рознесе,

А [ми] помолимося Богу

І небагатії, невбогі.

26 листопада 1860*

 

Н. Т.

Великомученице кумо!

Дурна єси та нерозумна!

В раю веселому зросла,

Рожевим цвітом процвіла

І раю красного не зріла,

Не бачила, бо не хотіла

Поглянути на Божий день,

На ясний світ животворящий!

Сліпа була єси, незряща,

Недвига серцем; спала день

І спала ніч. А кругом тебе

Творилося, росло, цвіло,

І процвітало, і на небо

Хвалу Творителю несло.

А ти, кумасю, спала, спала,

Пишалася, та дівувала,

Та ждала, ждала жениха,

Та ціломудріє хранила,

Та страх боялася гріха

Прелюбодійного. А сила

Сатурнова іде та йде,

І гріх той праведний плете,

У сиві коси заплітає,

А ти ніби недобачаєш:

Дівуєш, молишся, та спиш,

Та Матер Божію гнівиш

Своїм смиренієм лукавим.

Прокинься, кумо, пробудись

Та кругом себе подивись,

Начхай на ту дівочу славу

Та щирим серцем нелукаво

Хоть раз, сердего, соблуди.

2 грудня 1860**

 

***

Зійшлись, побрались, поєднались,

Помолоділи, підросли.

Гайок, садочок розвели

Кругом хатини. І пишались,

Неначе князі. Діти грались,

Росли собі та виростали...

Дівчаток мoc кaлi украли,

А хлопців в мoc кaлi забрали,

А ми неначе розійшлись,

Неначе брались — не єднались.

5 грудня 1860***

 

***

Кума моя і я

В Петрополіськім лабіринті

Блукали ми — і тьма, і тьма...

«Ходімо, куме, в піраміду,

Засвітим світоч». І зайшли.

Єлей і миро принесли.

І чепурненький жрець Ізіди,

Чорнявенький і кавалер,

Скромненько длань свою простер,

І хор по манію лакея,

Чи то жерця: «Во Іудеї

Бисть цар Саул». Потім хор

Ревнув з Бортнянського: «О скорбь,

О скорбь моя! О скорбь велика!»

Грудень 1860****

 

***

Чи не покинуть нам, небого,

Моя сусідонько убога,

Вірші нікчемні віршувать,

Та заходиться риштувать

Вози в далекую дорогу,

На той світ, друже мій, до Бога,

Почимчикуєм спочивать.

Втомилися і підтоптались,

І розуму таки набрались,

То й буде з нас! Ходімо спать,

Ходімо в хату спочивать...

Весела хата, щоб ти знала!..

Ой не йдімо, не ходімо,

Рано, друже, рано —

Походимо, посидимо —

На сей світ поглянем...

Поглянемо, моя доле...

Бач, який широкий,

Та високий, та веселий,

Ясний та глибокий...

Походимо ж, моя зоре...

Зійдемо на гору,

Спочинемо, а тим часом

Твої сестри-зорі

Безвічнії попід небом

Попливуть, засяють.

Підождемо ж, моя сестро,

Дружино святая!

Та нескверними устами

Помолимось Богу,

Та й рушимо тихесенько

В далеку дорогу —

Над Летою бездонною

Та каламутною.

Благослови мене, друже,

Славою святою.

А поки те, та се, та оне...

Ходімо просто-навпростець

До Ескулапа на ралець —

Чи не одурить він Харона

І Парку-пряху?.. І тойді,

Поки б химерив мудрий дід,

Творили б, лежа, епопею,

Парили б скрізь понад землею,

Та все б гекзаметри плели,

Та на горище б однесли

Мишам на снідання. А потім

Співали б прозу, та по нотах,

А не як-небудь... Друже мій,

О мій сопутниче святий!

Поки огонь не захолонув,

Ходімо лучче до Харона —

Через Лету бездонную

Та каламутную

Перепливем, перенесем

І славу святую —

Молодую безвічную.

Або цур їй, друже,

І без неї обійдуся —

Та як буду здужать,

То над самим Флегетоном

Або над Стіксом, у раю,

Неначе над Дніпром широким,

В гаю — предвічному гаю,

Поставлю хаточку, садочок

Кругом хатини насажу,

Прилинеш ти у холодочок,

Тебе, мов кралю, посажу.

Дніпро, Україну згадаєм,

Веселі селища в гаях,

Могили-гори на степах —

І веселенько заспіваєм...

14-15 лютого 1961*****

___________________

Літературознавчі коментарі:

* http://litopys.org.ua/shevchenko/shev2163.htm

** http://litopys.org.ua/shevchenko/shev2164.htm

*** http://litopys.org.ua/shevchenko/shev2165.htm

**** http://litopys.org.ua/shevchenko/shev2166.htm

***** http://litopys.org.ua/shevchenko/shev2167.htm