«Складається враження, що громадськість і родина Ірини Фаріон не зацікавлені у покаранні справжнього вбивці. Вони отримали кістку у вигляді підозрюваного й остервеніло її гризуть?!»Запитання, отримане Тарасом Чорноволом від глядача його програми-діалогу "Чорновіл ВІДВЕРТО"
- Завтра в нас 13-те число січня й судове засідання Шевченківського суду у справі про вбивство Фаріон. Інтуїція мене ніколи не підводить: Славка завтра не випустять. Система засудила Славка - спокійно, холоднокровно, фахово.
Ні, фахово система ніколи не розкривала злочинів. На превеликий жаль, система не любить тих людей, які можуть знайти вбивців. Системі такі люди, як я, для прикладу, не потрібні. Система любить покірних, слухняних бовванів, які на перший кивок “зшиють” справу й посадять людину в колонію. Для прикладу, можу назвати справу зі своєї кар'єри: перший гучний злочин - вбивство, який мені не дали розкрити. Тепер я можу сказати правду - я її й тоді казав. Завтра буде судове засідання, й вона буде дуже доречна.
Так от, коли я був молодим лейтенантом - я служив в українській міліції другий місяць і взагалі був зелений, але найголовніше, вірив у те, що я роблю, й вірив своєму начальству. Вірив тим людям, які давали мені команди, вірив у те, що вони хочуть розкривати злочини й боротися зі злочинністю. І от наш райвідділ підняли по тривозі, і всім наказали прибути в село біля Дністра, у сільраду. Там нам сказали, що в селі вбили людину.
Як завжди, приїхало начальство з Чернівців і, як завжди, нам дали три дні на те, щоб знайти вбивцю. На другий день я вийшов на його слід. Але я зробив помилку: вбивця був у мене в руках, але я доповів про це чернівецькому начальству. Це були два полковники з Чернівецького УВС, і я пішов до них і по команді доповів їм, хто вбивця і що є можливість його взяти. Мені сказали: “Добре, напишеш рапорт. Іди”.
Я написав рапорт. Відніс першому заступникові з оперативної роботи нашого райвідділу. А той бере й каже: “Що ти тут написав - усяку галіматью, хто тобі повірить”. Я здивувався, адже полковники з Чернівців сказали, що гарна робота. Здивувався, але промовчав, сказав: “Дивіться, ви можете вважати, що хочете, я написав те, що знаю”.
Назвати ім'я справжнього вбивці зголосилася людина з цього села, зголосилася на певних умовах. Я був наскільки зелений, що про цю людину розповів тим полковникам, тому що вирішити її питання я не міг, а вони могли. Опівночі я мав зустрітися з цією людиною в селі, й вона мені мала назвати ім'я вбивці. Вбивство було резонансне, піднялося не тільки все село, а все наше Сокирянське Придністров'я. Вбивство було жахливе. Я навіть зараз підбираю слова, щоб їх не використали проти мене. Так от, ця людина на зустріч зі мною не прийшла.
На ранок в село приїхали знову полковники з Чернівців і наше керівництво. На мене вони навіть не дивилися. Через півгодини усім сказали зібратися в сільраді, подякували за роботу, сказали, що вбивцю найшли. Усе, мовляв, можете бути вільні. Яке ж було моє здивування, коли я взнав, хто вбивця. Вбивцею зробили психічно хворого хлопця, в якого була лише мати. Найбідніша родина в селі, мати-одиначка все життя тягнула психічно хворого сина. Його зробили вбивцею й закрили. Все. На суді батько жертви кричав: “Я не вірю, що цей хлопець вбивав! Його підставили!” Але суд на те не дивився. Ніхто не вірив, що психічно хворий хлопець вбив. Чому? Тому, що той, хто вбив, ніс жертву на руках 100 метрів. Спробуйте на руках пронести жертву, яку ви вбили, яка стікає кров’ю, з одного місця в інше 100 метрів! А жертва важила під 60 кг. Коли ти вбиваєш людину, кіло множиться на два, наче вбивця на руках ніс 120 кг. Це могла зробити тільки фізично надзвичайно сильна людина, а цей психічно хворий хлопець був худенький, негодований, вічно напівголодний… Засудили того хлопця невинного до 10 років колонії. З колонії він не вийшов. Все. І мати померла. От так керівництво нашого райвідділу, виконуючи наказ знайти вбивцю за три дні, знищило сім'ю, фізично вбило.
Так само система зараз знищує Олену і Славка Зінченків. Але тоді я був зелений міліціонер. Зараз я вже битий-перебитий життям чоловік. Я не дам зробити те, чому я не міг завадити тоді. А зараз я можу й буду все робити, щоб Славко не сидів.
До речі, про бумеранґ: та людина, яка взяла на себе відповідальність і посадила невинного психічно хворого хлопчика, померла від страшної хвороби, а перед тим помер її син, помер молодим. От так, бумеранґ, карма повернулася до тієї людини, що посадила невинного. Карму ніхто не відміняє. Я б дуже хотів звернути увагу Софії Семчишин-Особи й тих, хто садить безневинного Славка Зінченка, на те, що є така річ, як карма. Карма - вона від Бога.
Ну, а тепер про те, що потрібно зробити у залі суду. Ще раз, у мене немає ніяких ілюзій. Завтра все відбудеться, як завжди, під копірку, під диктовку поліції. Славка захищати ніхто не буде - ні адвокати Сулима й Немировський, які співпрацюють з поліцією, ні жінки з групи підтримки. Вони, жінки, позуватимуть на камери, їхня мета - просто рекламувати себе як його захисників.
Що я раджу зробити завтра? Я викладаю це відео в надії, що воно якось дійде до матері, Олени Зінченко. Тому я дуже прошу поширювати його.
Завтра в суді потрібно об'явити голодовку. Я б рекомендував, підкреслюю - рекомендував жінкам з групи підтримки й матері Олені Володимировні Зінченко оголосити голодовку в залі суду на знак протесту проти судилища над Славком Зінченком. На знак того, що слідство зшите білими нитками і що Шевченківський суд упереджено ставиться до Славка Зінченка. Оголосити голодовку. Почекати, доки судовий процес пройде менше половини дистанції, а я певен, що прокурори й судді робитимуть хлопця вбивцею, а потім перед камерами всіх телевізійних каналів України, на очах усіх журналістів, преси, глядачів в онлайні, а суд буде транслюватися в онлайні, оголосити голодавку в залі суду. Автоматично цю голодовку підтримають інші люди в інших містах України. Я готовий вийти в центр свого маленького містечка з пов’язкою на голові з написом «Я голодую». Інакше ми Славіка не визволимо.
Облишмо ілюзії й залишмо у спокої нашого учителя Ісуса Христа. Бог не все може, на превеликий жаль, тому що зараз в Україні на вулицях панує сатана. І нам потрібно допомагати Ісусові Христу очищати вулиці українських міст і сіл від сатани, від зла, робити добро. У Славка дуже мало шансів, і оголошення голодовки в залі суду — це єдиний шанс.
Що це дасть? Це приверне увагу всієї України. Це доведе усім, що мати Олена Зінченко, яка вона не є безсила, худенька, стомлена, змучена, готова до кінця боротися з системою. І найголовніше, це підніме українців.
Я багато передумав,. Виходу немає. Систему, яка хоче посадити Славка, традиційними методами захисту не побореш. Оголошувати голодовку в суді - це традиція в людей, які відстоють своїх дітей. В історії таке було й не один раз. Тому я й раджу оголосити голодовку на знак протесту в залі Шевченківського суду завтра 13 січня 2025 року.
З вами Ігор Швець,
український історик та журналіст, капітан кримінальної міліції.
Транскрипт мій.
PS. У деяких коментарях до цього допису - два дні тільки те й робила, що їх видаляла - майже фізично відчувалася та ненависть, яку сіяла і атмосферу якої створювала навколо себе пок. Ірина Фаріон. А ненависть, як відомо, заразна.
За словами давньогрецького поета Хитона, про мертвих або добре, або нічого крім правди...
Вбивство Фаріон вчинили професіонали спецназу?
https://lesinadumka.blogspot.com/2025/01/blog-post_9.html
Справа Фаріон: судово-поліцейське свавілля у Львові щодо Славка Зінченка триває
https://lesinadumka.blogspot.com/2025/01/blog-post.html
Ймовірного вбивцю Фаріон поліція відпустила
https://lesinadumka.blogspot.com/2024/09/blog-post_13.html
